Архів категорії: Науковцю

Найважливіша проблема моральної освіти у школі стосується зв’язку знання та поведінки. Адже якщо навчання, що вписується у звичний перебіг занять, не впливає на характер, то марно сприймати моральну ціль як узгоджувальну та кульмінаційну мету освіти. Коли не існує тісного органічного зв’язку між методами та матеріалами знання і морального зростання, доводиться звертатися до конкретних уроків та способів навчання: знання не інтегровані у звичне заохочення подій та життєвий світогляд, тоді як етика стає моралістичною — просто схемою для вироблення окремих чеснот.

Дві теорії, що їх в основному асоціюють із відмежуванням навчання від діяльности, а відтак і від етики, — це ті теорії, які від’єднали внутрішню схильність і мотив — свідомий особистий чинник — від вчинків як суто природних і зовнішніх; це теорії, які розрізняють дії на основі інтересу і дії з принципу. Обидва ці розмежування долаються в освітній схемі, де навчання супроводжує постійну діяльність чи професії, у якої є соціальна мета і яка використовує матеріяли типових соціальних ситуацій. Адже за таких умов школа сама стає формою соціального життя, мініятюрною спільнотою, яка тісно взаємодіє з іншими формами досвіду, асоц іац ії з такими вона виробл яє , поза шкільними стінами. В ся освіта, я ка розвиває здатність брати ефективну участь у соціальному житті — моральна. Вона формує характер, який не лише перетворює соціальні вчинки на соціально необхідні, а й виявляє зацікавленість у тій постійній переадаптації, я ка є суттєвим елементом зростанн я . Інтерес до навчання на основі всіх життєвих зв’язків — оце потужний моральний інтерес.

Навчання у школі має бути одним цілим із навчанням поза школою Обидва типи навчання повинні вільно взаємодіяти між собою. Це можливо лише за умови безлічі спільних поглядів у соціальних інтересах першого і другого типу. Можна собі уявити таку школу, у якій панує дух партнерства і спільної діяльности, але її соціальне життя відображатиме чи типізуватиме життя світу поза шкільними стінами не більше, ніж поза стінами монастиря. Соціальну турботу і розуміння можливо виробити, але поза межами школи їх не буде; їх не вдасться перекинути через стіни. У цьому напрямі власне і діє виховання навчального усамітнення або, як сказано у прислів’ї, поділ на студентів і професорів. Так само спрацьовує і таке наслідування культури минулого, яке викликає спогад про соціальний дух, позаяк змушує індивіда ліпше почуватися у періоді минулих днів, ніж у власну епоху. Особливо цій загрозі піддається начебто культурна освіта. Ідеалізоване минуле стає притулком і розрадою духу; сьогоденні турботи визнають ницими і невартими уваги. Проте, як правило, відсутність соціального середовища, у зв’язку із яким навчання стає потребою та винагородою, є головною причиною ізолювання школи; а це ізолювання робить шкільне знання непридатним для застосування у житті і так само неплідним з огляду на вироблення характеру.

Надто обмежений і вузькоморалістичний погляд на етику відповідає за неспроможність визнати те, що всі цілі та цінності, бажані для освіти, самі е моральними. Навчання, природний розвиток, культура, соціальна ефективність

— це моральні риси — ознаки людини, яка є гідним членом того суспільства, до розвитку якого і має докластися освіта. Існує така давня приказка: людині не досить бути доброю, вона мусить бути доброю заради чогось. Те щось, для чого людина повинна бути доброю, — це здатність жити як член суспільства, так, щоб те, що вона отримує від життя з іншими, було узгоджене із тим, що вона дає іншим. Те, що людина дає і отримує, людина з бажаннями та ідеями, є не зовнішньою власністю, а розширенням і поглибленням свідомого життя — иапру женішого, обдуманішого життя, яке розширює сферу реалізації значень. Те, що людина матеріально отримує і дає, — це щонайбільше можливості та засоби еволюції свідомого життя. Інакше, це вже означає не давати і брати, це вже радше зміна розташування речей у просторі, якото помішування води та піску палицею. Навчання, культура, соціальна ефективність, особисте вдосконалення, поліпшення характеру — це етапи зростання здатносте благородно робити свій внесок у такий збалансований досвід. А освіта не просто виступає засобом такого життя. Освіта сама є таким життям. Підтримка можливості! такої освіта ось суть етики. Адже провадити свідоме життя означає постійно починати заново.

Поперше, школа сама повинна бути життям спільноти у повному розумінні цього вислову. соціальні сприйняття та інтереси можна розвинути лише у правдивому соціальному середовищі — тобто такому, де існують компроміси та взаємні поступки під час набуття спільного досвіду. Інформаційні твердження про речі може порівняно самостійно й окремо здобути будьхто, попередньо пробувши у досить тривалих відносинах з іншими й опанувавши мову. Однак усвідомлення значення мовних знаків — це вже зовсім інша річ. Тут залучено контекст роботи та гри у відносинах з іншими. Висловлене у цій книзі прохання про реалізацію освіти шляхом тривалої конструктивної ділльности базується на тому, що вона дає можливість для створення соціальної атмосфери. Замість школи, відірваної від життя лише як місця проведення уроків, у нас мінідтюрна соціальна група, у якій навчання і зростання — хвилини актуального спільного досвіду. Ігрові майданчики, магазини, робітні кабінети, лабораторії не лише надають певного спрямування природним активним тенденціям молоді, а ще й залучають стосунки, спілкування та співпрацю — і все це розширює сприйняття зв’язків.