2. Загальний та індивідуальний метод

7 views

Словом, метод викладання — це мистецтво інтелектуального спрямовування діяльности до мети. Однак практика гуманітарних наук далека від того, щоб імпровізувати натхнення. Тут важливо пізнати дії і результати тих, хто домігся успіху в цій галузі в минулому. Так само багато важить традиція, мистецькі школи, що вражають, а навіть заворожують початківців. Мистецькі методи будь якої галузі залежать від доброго знання матеріялу та інструментів. Художник має знати особливості полотна, фарб, пензлів, техніку застосування засобів. Набуття цих знань вимагає постійної і зосередженої уваги до об’єктивного матеріялу. Мистець вивчає прогрес власних спроб, аби простежити, що вдається, а що ні. Будьякий процес у мистецтві спростовує припущення, що між готовими правилами і довірою до вродженого дару, миттєвим натхненням і важкою працею немає альтернативи.

Знання минулого, сучасних технік, матеріялу забезпечує найвищі результати, творячи те, що ми називаємо загальним методом. У ньому — кумулятивна сутність справді стабільних методів для досягнення мети, вони опираються на минулий досвід, інтелектуальний аналіз, що його часто на свій ризик відкидає індивід. Як ми вже згадували в уривку про формування навичок, завжди існує небезпека, що ці методи стануть механістичними, закостеніють, слугуючи носієм, агентом, а не впливовою силою задля мети. Однак правда й те, що новатори, чиї досягнення пройшли випробування часом, а не стали всього лиш миттєвою сенсацією, частіше використовують класичні методи, аніж здається нам чи іхнім критикам. Вони, трансформуючи традиційні методи, прагнуть використати їх поновому.

Освіта також має свої загальні методи. І якщо це твердження очевидне більше для вчителя, аніж для учня, усе таки воно справджується і стосовно

останнього. Вагому частку навчання становить те, що ми називаємо опануванням методів, які (про це свідчить чужий досвід), є найефективнішими під час набуття знань’. Ці загальні методи, без сумніву, суперечать індивідуальній ініціативі і неповторності — власному способові дії. 1 навпаки, індивідуальна ініціятива тисне на них. Існує істотна відмінність між загальним методом і прописним правилом. Останнє безпосередня вказівка до дії, тоді як метод впливає опосередковано, кидаючи світло на мету і засоби. Він оперує, так би мовити, через інтелект, а не через узгодження із порядками, накинутими ззовні. Здатність майстерно застосовувати якусь чітко окреслену техніку не зоставляє місця для мистецтва, бо від останнього залежить одухотворення, оживлення ідеї.

Якщо методи безпосередньо не дають знань про те, що робити, чи не пропонують готових моделей, то як вони діють? Що ми розуміємо під інтелектуальним методом? Візьмімо, для прикладу, лікаря. Жодне інше заняття не потребує так настійливо знань для встановлення діягнозу і лікування хвороби, як це. Усі випадки (захворювань) схожі, однак не ідентичні. Тільки активна практика допоможе вирішити, що це за випадок, пристосуватися до гострих потреб конкретної ситуації. Відповідно до цього процедура розпізнавання вкаже на те, яке лікування призначити, яких заходів вжити. Вона і стане стартовою точкою дослідження, що зекономить час на виявлення окремих ознак хвороби, пропонуючи ніби заглянути в середину речі. Особиста позиція лікаря, власний шлях (індивідуальний метод) у конкретній ситуації не просто підпорядковується загальним принципам процедури, а навіть більше, лікар керується ними, орієнтується на них. Цей приклад вказує на те, яким цінним для вчителя є знання психологічних методів та емпіричних моделей, що вже приносили користь у минулому. Коли метод проходить через здоровий глузд тільки однієї людини, коли стає між діячем і ситуацією, він більше, ніж непридатний. Однак коли використовувати його як інтелектуальну підмогу відповідно до потреб, ресурсів чи труднощів індивідуального, а отже, унікального досвіду, він матиме конструктивну цінність. І останнє, тільки через те, що все підвладне індивідуальному методові реагування, багато залежатиме і від того, наскільки цей метод використовує ті знання, які поповнюються завдяки чужому досвідові.

Ми вже зазначали, що кожне слово про методи викладання безпосередньо стосується і методів навчання. Припущення про те, що учнів, чи то початкової школи, чи університету, можна забезпечити моделями методів, яких можливо б дотримуватися під час засвоєння знань чи ‘їхнього пояснення, це не що інше, як самообдурення, зі сумними наслідками. У будьякому разі кожен реаґує по своєму. Показником стандартизованих, тобто загальних методів, які належать і іншим особам, наприклад тим, що вже є фахівцями, є принесена користь чи завдана шкода відповідно до того, чи ці методи збагатили інтелектуальні стимули особи, чи змусили особу обходитися без опрацювання суджень.

Якщо те, про що ми говорили раніше стосовно неповторносте думки, здається дещо натягнутим, таким, що вимагає більше освіти, ніж у середиьостати стичної людини, то труднощі, власне, полягають у тому, що ми погрузли в болоті забобонів і пересудів. Ми висунули тезу загалом про розум і про інтелектуальний метод. Далі розподілили індивідів відповідно до кількосте розуму, яким володіють. Отож звичайні люди — таки звичайні. Тільки винятковим приписувано оригінальність мислення. За критерій розрізнення між генієм і середнім учнем слугує відсутність оригінальносте в останнього. Однак загалом це припущення — фікція. Як можна кількісно порівняти здібності однієї людини зі здібностями іншої, та й чи це справа вчителя? Адже це не суттєво для його роботи. Єдине, що потрібно, це створити можливості для того, щоб застосовані власні сили набули сенсу в діяльності. Розум, індивідуальний метод, оригінальність (це змінні терміни) позначають якість цільової, спрямованої дії. Коли ми будемо діяти згідно з цим переконанням, то збережемо більше оригінальносте, ніж тоді, коли керуватимемося умовними стандартами, яких зараз усе більше. Вражаючи змінною однорідністю, загальний метод здатний породжувати посередність в усіх, навіть особливо обдарованих. А вимірювання оригінальносте через відхилення від поведінки маси породжує ексцентричність. Тому ми часто придушуємо відмінності і зберігаємо їх у рідкісних випадках (наприклад, як із Дарвіном), заражуючи геніїв, які і так трапляються нечасто, нездоровою ознакою посередносте.


Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Партнерські посилання: