3. Місце формальної освіти

25 views

Маємо суттєву різницю між тією освітою, яку кожен отримує завдяки співжиттю з іншими людьми (якщо він дійсно живе, а не існує), і формальною освітою молоді. У першому випадку вона не становитиме остаточної мети співжиття, хоч і буде важлива для його підтримання. Скажемо без перебільшення, що ця природна освіта є мірилом вартости будьякої суспільної інституції (економічної, родинної, політичної, юридичної та ін.), а також слугує збагаченню досвіду. Щоправда, ця функція не належить до її первісних мотивів, які переважно обмежуються практикою. Зокрема релігійні почуття виникли завдяки бажанню людини забезпечити собі прихильність надприродних сил і захиститися від злих впливів; родинне життя — аби задовольнити свої пристрасті й залишити себе в дітях; розподіл праці через появу рабів. Тільки поступово з’явився побічний продукт діяльности цих інституцій — освіта, що почала підносити рівень усвідомлення життя, поступово впливаючи і на ці інституції. Навіть сьогодні в нашому індустріяльному світі мисленнєві й емоційні реакції формують риси характеру, нахили — такий продукт життєдіяльносте, на який сучасний світ практично не звертає уваги; йому радше залежить на двох нахилах — ощадливості і працьовитості та й на реальних продуктах виробництва.

Але коли мова заходить про молодь, тільки тоді починають згадувати про важливу роль людських здібностей, нахилів. І якщо дитина може не зауважити нашого впливу на неї у спільній діяльності або підкориться нашим порадам, розуміючи, що це сприятиме досягненню цілей, то з дорослими зробити це значно важче. Потреба в освіті очевидна, а прагнення змінити звички і схильності настільки невідкладне, що ігнорувати ці наслідки неможливо. Допоки штучно, поза довкіллям, будемо готувати особу до співжиття у спільноті, доти не зможемо виявити, наскільки успішні наші зусилля. І якщо людство зробило крок уперед в усвідомленні того, що головною цінністю будьякої установи є її люди, ми можемо сподіватися, що цей крок назустріч буде зроблено і в роботі з молодцю.

Тільки тепер ми наблизилися до основного нашого завдання — виявити відмінності між освітою в широкому сенсі слова і її формальним різновидом, тобто безпосереднім навчанням і вихованням у школі. У нерозвинутих суспільних групах цій цільовій освіті надавали надто мало уваги. Дикі племена здебільшого покладалися на те, що потрібні нахили можна вселити в дитину так само, як і почуття вірности сво’ій спільноті. Вони не мали спеціальних прийомів, засобів чи інституцій освіти, за винятком церемонії ініціяції, яка давала змогу стати повноправним членом спільноти. Навчали переважно шляхом передавання знань від батьків до дітей. Ці знання стосувалися звичаїв громади, емоційної та поняттєвої сфер, а також занять дорослих. Часто виховання здійснювали безпосередньо: через залучення учнів у діяльність дорослих, інколи — опосередковано: через участь у драматичних діях, коли діти, відтворюючи дії дорослих, дізнавалися про них. Для дикуна було б абсурдно домагатися того, чого не видно, але навчання тривало з огляду на те, що це треба знати.

Упродовж розвитку цивілізації розбіжність між здатностями дитини й вимогами дорослих посилювалася. Навчання через пряме залучення дитини в діяльність дорослого утруднювалося, за винятком нескладних занять. Дорослі зрозуміли: наслідування їхніх учинків через гру не корисне для відтворення духу діяльности. Прищеплення здібностей у спільній діяльності з дорослими залежало від навчання саме з погляду діяльности. У відповідь на це виникли школи й уроки. Завдання навчитися якогось виду діяльности відбувалося у спеціальних громадах.

Саме без такої формальної освіти неможливо було б передавати вузькога лузеві знання й досягнення суспільства. Освіта, винайшовши письмо і книжки, відкрила можливість передавати досвід, який до цього часу був практично недоступний для молоді поза шкільними громадами.

Мусимо, однак, застерегти від примітивного погляду на формальну освіту як на продовження опосередкованої. Наслідування дій дорослих у грі, безпосередньо чи опосередковано, є, врештірешт, індивідуальним заняттям, поєднаним із життям. Ці якості почасти компенсують обмеженість можливостей. На противагу цьому, формальне навчання дуже легко може перетворитися на далеке від життя, абстрактне, книжне, а отже, і мертве. Водночас у суспільствах на низькому щаблі розвитку його можна застосувати на практиці, щоб формувати характер, воно має глибокий зміст через повсякденну важливість для членів спільноти.

У розвинутих культурах усі нагромаджені знання зберігаються на письмі. Вони далекі від перенесення у щоденні дії та на повсякденні об’єкти і переважно не мають технічного чи прикладного характеру. Коли за одиницю виміру брати щоденну реальність, то можемо говорити про штучність більшосте цих знань. Вони існують у світі самі собою, не пов’язані зі звичними думками, враженнями. Існує постійна загроза, що такі штучні знання увійдуть у шкільні програми і останні виявляться відірваними від життєвого досвіду через втрату до себе суспільного зацікавлення. Упадає у вічі завантаження навчальних програм великою кількістю технічної інформації, зафіксованої в символах, що не стосується суспільного життя. Саме так ми змінюємо уявлення про освіту, не на користь останній, як про інституцію, що ігнорує суспільну потребу. Замість того, аби ототожнювати себе з усіма можливими зв’язками і стосунками між людьми, вона асоціюється з відірваною, далекою від життя інформацією, що передається за допомогою такого надбання писемносте, як вербальні знаки.

Отож однією з найболючіших проблем філософії освіти є вироблення такої методики навчання, що не порушує реальної рівноваги між формальною та неформальною освітою, випадковим і зумисним. Якщо набуття інформації чи технічних, інтелектуальних навичок не буде впливати на формування почуття причетности до суспільства, тоді звичайний життєвий досвід втратить свій сенс, бо школа тільки надає форми знанням — от таке собі егоїстичне пристосування до життя. Подолання розбіжностей між тим, що людина знає завдяки свідомому навчанню і що вона знає несвідомо через засвоєння знань у співдіяльності з іншими, у процесі формування власного характеру, — важливе завдання на шляхах розвитку шкільництва.


Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Партнерські посилання: