Майже в усіх країнах ця ідея тим міцніше повинна викорінитися в їх пам’яті, що, як правило, вони лише шляхом понадмірної праці можуть тут задовольнити свої найважливіші і щоденні потреби.
Чи мало би це місце в країні, що керується добрими законами?
Дикун має цілковите презирство до грошей і до знань – це означає, що у нього уява про велике багатство не пов’язана необхідним чином з уявою про велике щастя. Значить, про ці речі можна скласти собі різні, окремі ідеї, таким чином, можна довести людям, що в сумі миттєвостей, з яких складається їхнє життя, всі були б однаково щасливими, якби завдяки формі правління вони (с. 384) могли б поєднати з певним ступенем заможності володіння своєю власністю, своїм життям і своєю свободою. Тільки відсутність добрих законів розпалює усюди прагнення до великих багатств (с. 385).
К.А. Гельвецій . Про л юдину . – Соч.: 2-х т. – М.: Мысль, 1974. – Т.2 .
… Можна поставити перед собою такі питання:
1. Що за спокуса змусила людей поєднатися в суспільстві? Чи страх перед дикими тваринами, необхідність відігнати їх від житла, вбивати їх, щоб забезпечити своє виживання, чи будь-яка інша спонука того ж самого роду призвела до утворення перших племен?
2. Чи не були змушені люди після свого об’єднання в суспільство і після переходу від мисливського способу життя (с.428) до скотарського, а від скотарського до землеробського заключати угоди із собою і видавати закони?
3. Чи могли ці закони мати іншу підставу, крім загального бажання забезпечити людям володіння власністю, життям і свободою, яке не в суспільному стані, так само як і за деспотизму, не було б захищене від насильства з боку більш сильнішої людини?
4. Чи можна вважати за особливу форму правління владу, засновану на сваволі, за якої громадянин не є застереженим від домагання сили і насильства, за якої у нього відбирають навіть право природного самозахисту?
5. Чи не знищує деспотизм, що встановлено в будь-якій державі, усіх норм соціального зв’язку? Чи це вимагають тоді ті ж спонуки, ті ж потреби, які від початку об’єднали людей, розпуску суспільства, в якому, як в Турції, громадянам не забезпечено володіння своєю власністю, своїм життям, своєю свободою; в якому, нарешті, громадяни, перебуваючи завжди у стані війни один з одним, не визначають інших прав, окрім сили і хитрощів?
6. Чи може довго зберегтися повага до власності, якщо не підтримується, як в Англії, певна рівновага сил між різними класами громадян?
7. Чи існує засіб зберегти тривалою цю рівновагу, і чи не є її збереження абсолютно необхідною для дієвої боротьби з неперервними зусиллями сильних світу цього заволодіти власністю дрібного люду?
8. Чи достатніми є для цього засоби, запропоновані Гюмом в його невеликому, але чудовому трактаті про досконалу республіку?
9. Чи не призвело б введення грошей в його республіці (гроші є згубними для звичаїв народу, – свого роду фея, що часто перетворює тут доброчесних людей на крутіїв. Лікург, що добре про це знав, вигнав цю фею з Лакедемону) протягом часу нерівномірного розподілу багатств, що надають власть імущим кайдани, в які вони заковують своїх співвітчизників?
10. Чи дійсно бідняк має батьківщину? Чи зобов’язаний громадянин, що не має власності, чим-небудь тій країні, в якій він нічим не володіє? ( с .429). Чи не сприяє остання злиденність бідняків, що працюють за наймом у багатіїв і у шляхетних осіб, честолюбним планам останніх? Нарешті, чи не буде у бідняка надто багато потреб для того, щоб він міг володіти доброчесністю?
11. Чи не могли б закони шляхом розподілу власності поєднати інтереси більшості громадян з інтересами батьківщини?
12.