І.Кант. (Про відмову Ньютона від природничої космогонії). – Антология мировой философии. – М.: Мысль, 1971. – Т.3. – С. 98-99.
… трудність, що позбавила Ньютона надії пояснити силами природи, надану небесним тілам центробіжну силу, напрям і дії якої свідчить, що всесвіт утворює систему, – ця трудність…обґрунтовує механічну теорію, дуже далеку від тієї, яку Ньютон визнав недостатньою і через яку відкинув усі приховані причини, помилково (якщо можна мені так висловитися) вважаючи її єдиною з усіх можливих. Як раз трудність, з якою зіткнувся Ньютон, може сприяти тому, щоб дуже легко і природньо на підставі ряду строгих умовиводів переконатися в правильності того механічного способу пояснення, який ми застосували в цьому творі. Якщо припустити (цього не можна не признати), що наведені вище аналогії з величезною достовірністю встановлюють, що узгоджені і закономірно пов’язані одне з одним рухи і орбіти небесних тіл вказують на природну причину як на своє джерело, то цією причиною жодним чином не може не бути та сама матерія, яка нині наповнює небесний простір. Таким чином, та матерія, яка наповнювала небесний простір раніше і рух якої послужив основою існуючих тепер обертань небесних тіл, після того як вона скупчилася в цих тілах і саме так очистила простір, що є нині порожнім, чи (що безпосередньо випливає з сказаного) та матерія, з якої складаються планети, комети та й навіть саме Сонце, початково повинна була бути розсіяною по всьому простору планетарної системи і в цьому стані повинна б рухатися, що вона зберегла і після того, як з’єдналася в окремі ущільнення і утворила небесні тіла, що містять у собі початково розсіяну речовину світової матерії. При цьому не важко знайти і механізм, який міг привести в рух цю речовину природи, що формувалася. Той імпульс, що здійснював з’єднання мас, а саме сила притягання, властива матерії і тому якомога краще бути першопричиною руху при першому пориві природи, і був джерелом цього руху.