Ірина Килюшик
Часто сиджу за столом, сиджу і чекаю. Чого чекаю? Не знаю. Хочу бути сильною, виконувати все бездоганно… Сиджу за столом, просто сиджу. Час минає. Стільки згаяного часу, стільки думок у чеканні, стільки запитань до себе: хто я, для чого живу? Стільки пройдених доріг до себе. Все намарне. Шукала себе – загубила. Мріяла бути щасливою – страждаю. Казала, більше ніколи не плакатиму, буду сприймати все як належне, все робитиму для того, щоб не нашкодити собі… Плачу, розбиваю серце дурними думками, розбиваю мрії дурними вчинками.
Вірила в ангелів і долю, говорила з Богом. Віра ослабла, засмутила ангелів, не можу говорити з Богом. Ні не боюся Його гніву, хоча й розчарувала. Шукала сенс свого життя та чи знайшла? Я досі у пошуку. Така ще молода і кожен новий день змінює часто думки. Стільки маю мрій, рожевих мрій? Хочу говорити, хочу писати, хочу бути собою і не боятись. Та я досі боюся. Чого боїшся спитаєте, ви? Мабуть, жити, бути хороброю, бути відповідальною, бути щасливою, просто бути…
Привіт, мене звати Ірина і я так часто питала себе в чому сенс мого життя, що тепер мені є, що сказати…
У чому ж сенс життя? Досить цікаве запитання, яке зазвичай ставлять філософи. Їм вкрай потрібно знайти на нього відповідь. Зробити сенсаційне відкриття в історії людського існування і перевернути наше уявлення про світ з ніг на голову. Мабуть, тому ще у школі, майже у кожному класі учнів заставляють писати твори на дану тему, щоб кожен подумав і сказав в чому ж сенс його життя. Такі великі слова для таких маленьких людей, які з великою неохотою намагаються написати цей твір і отримати гарну оцінку, або ж цілий вечір впрохують рідних хитрощами і обіцянками написати твір за них. Звісно, це стосується не всіх, я ні в якому разі нікого не хочу образити. Старанні учні все роблять самі за себе, я сама писала свої твори, але не завжди отримувала за них відмінно. В них було багато критики щодо стандартів встановлених суспільством і мої вчителі цього не розуміли. Вони просто посміхались з наївної дитини з песимістичними поглядами на світ…
Кілька днів тому я знайшла оголошення про можливість написання есе на тему «В чому сенс життя?». Першою думкою було перевернути ввесь дім і віднайти старі зошити, щоб передрукувати дитячі думки. Зошитів я так і не знайшла. Бажання перемогти –штовхало мене шукати найпрекрасніші слова для цього есе, висловити найпрекрасніші враження. Хотілось написати про мудреців-аскетів, що присвятили своє життя щоб знайти відповіді на ці сокровенні питання. Хотілось щоб рядки звучали пафосно, велично. Мені навіть вдалося написати в такому дусі кілька абзаців. Але перечитавши їх я нічого не відчула, ні захвату, ні відкриття чогось нового і навіть гордості за себе, слова були мертвими і беззвучними.
Ті кілька абзаців були схожі на мініатюри з Інтернету, де відповідь майже одна. Любов – ось в чому сенс життя. Це звісно так. Та я задумалась не вже все так просто – не вже так просто любити кожну мить, усіх людей… Якби так було то ми б, мабуть, жили у раю… Але любити складно, враховуючи соціальний фактор, все те що завдає нам клопотів (заробляти гроші, оплачувати рахунки), ряд обставин що постійно впливають на нас без нашої на те згоди, душать ту любов до світу і до життя. Любити всіх людей – теж складно, адже серед них є такі, які своєю поведінкою доводять інколи до крайнощів і змушують в думках своїх грішити.
Погляньте на світ, іноді мені здається, що він висить на краю прірви і от-от впаде на дно розбившись. Якби люди знали в чому сенс життя чи було б стільки війн, жорстокості і несправедливості. Вже огляд останніх подій говорить про те, що відповіді на це питання немає і ніколи не буде. Існують лише припущення. Скільки людей у світі, стільки припущень.
А може й це не так важливо… знати в чому сенс життя… Сьогодні ми так поспішаємо жити, вирости, здобути освіту, знайти роботу, створити сім ’ ю і померти, що рідко думаємо над цим питанням. Навіщо? Адже існують давно встановлені стандарти. Та тут крадуться нові сумніви – не вже саме таким є Великий задум Всесвіту? Невже ми змушені постійно рухатись по замкнутому колу?
Вільям Шекспір писав, що ми, наче актори на сцені життя, граємо відведені нам ролі. Не сумніваюсь, сама ще та акторка. Та ми навіть і гадки не маємо, що таїться там за ширмою наших душ, щось що змушує на мить зупинитись нас у шаленому ритмі життя і поглянути у бездонне небо, щось що інколи шепоче до нас тихими, а то й тривожними ночами, питаючи:
– Для чого, ти, живеш, дорогенька?
Думаю кожен з нас чув цей голос, коли відчай несподівано накривав нас з головою, розривав серце думкою, що щось не так? Можливо не та робота, не ті друзі, не той будинок і меблі, не ті мрії і світ здається не таким в якому б хотілося жити. На жаль, чи на щастя світ в нас один, а от життя кожен будує по своєму. Тому сенс, на мою думку, це той міцний фундамент який є основою дому, це – джерело для спраглого, або ж зірка для заблукалого. Для кожного сенс життя проявляється по різному і ще не кожен може це для себе зрозуміти. Отож, коли несподівано виникають схожі питання відповісти на них відразу складно…
Сенсом життя може бути, що завгодно: предмет, емоція, людина. Хтось готовий працювати все життя, щоб придбати собі віллу, феррарі чи навіть острів в океані. Хтось прагне жити коханням, любити рідних, друзів, навіть власну собаку, є й такі що живуть у стражданні. Хтось прагне допомагати людям, вказувати їм шлях, виручати у скруті. А хтось – людей ображає, прагне ними керувати, володіти, що найбільш для мене неприйнятно.
Тож після безсонної ночі наступного ранку перебравши сотні думок, спогадів, планів на майбутнє, шукаєш те, заради чого пориваєшся жити… Хочеш пригальмувати у вирі подій і подумати, що бажаєш робити; зупинитись посеред дороги якою досі не боявся йти і засумніватись; оглянути натовп невідомих і метушливих людей, щоб знайти в ньому того хто б посміхнувся тобі.
Тому я більше не хочу марнувати час на роздуми хто я є, для чого живу? Я є тією маленькою Людиною з усіма властивими їй вадами і достоїнствами. І цим варто пишатись, бо Людина найулюбленіша божа істота, наділена безсмертною душею, яка дає нам стільки можливостей: любити, мріяти, творити.Прагну не втрачати віри в Бога і в себе, ростити цю віру у серці, бо коли її втрачаю, то не знаю куди себе й подіти…
У чому сенс мого життя? Сенс мого життя в самому житті. З дитинства я любила книги. Кожна історія, як новий світ, а герої, як нові друзі, які постійно навчали вірити у мрії. Тому сенсом мого життя є розказати свою історію, відкриваючи для себе кожен день, наче наступну сторінку. Розповісти про свої мрії: перемогти чудовиськ (побороти власні страхи), стати чарівником (займатись улюбленою справою) і збудувати замок (створити сім’ю). Написати посвяту до цієї історії зверненудо своїх рідних і друзів, без яких ці мрії не варті і копійки. Пізнати Світ, щоб ми про нього не думали, налякані його безмежністю і власним безсиллям перед ним, ображенні його байдужістю до наших страждань. Пізнати той всесвітній театр, куди в нас є білет, що правда дійсний лиш на короткий час. І так хочеться, щоб та п ’ єса, де маю грати роль, завершилась щасливо.