Памфіл Юркевич. Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням слова Божого.

…І. Якщо серце є таке осереддя духовного життя людини, з яко­го виникають прагнення, бажання й помисли безпосередньо (с.99), або той бік, який не випливає з математичною точністю із зовнішніх діючих при­чин, то найправильніша теорія душевних явищ не може визначити особливо­сті й відмінності, з якими вони виявляються у цій окремій душі за пев­них обставин….людина не є такий екземпляр роду, в якому лише повто­рювався б загальний зміст інших екземплярів. Вона, й щодо цього вона єдина у відомому нам світі, є особа, або, як кажуть, індивідуум. Такою особливою істотою, яка не зникає у роді, знає себе людина у безпосередній самосвідомості, яка тому відкриває їй не душу взагалі, не будь-яку душу, а цю особливу, з особливими настроями, прагненнями й помислами;загальна ж теорія душевного життя утворюється, як і будь-яка теорія, за допомоги порівнянь, узагальнень і абстрагування від окремих дослідів. Звідси ми можемо зробити висновок, що, нехай навіть в історії природи все буде підпорядковане строгому механізмові, який не дозволяє будь-що вилучити, – в історії людства можливі факти, події й явища, які будуть свідчити про себе своїм простим існуванням і можливості яких не можна ні припускати, ні заперечувати на підставі загальних законів, відомих нам із науки про душу. Коли наука з’ясує собі справжнє значення й межі цього становища, тоді, можливо, вона зуміє правильно поставитися до божественного одкро­вення. Досі вона міркувала майже таким чином. Відома історична подія, судячи із сильних свідчень, мала б бути визнана дійсною, але явлення її суперечать загальним законам, за якими пояснюємо ми душевне життя будь-якої людини;отже, немає підстав приймати її за дійсність. Ми протиставляємо цьому міркуванню таку послідовність думок. У серці людини міститься джерело таких явищ, які виявляють себе в особливостях, що не випливають із жодного загального поняття або закону. За загальними законами душев­ного життя (с.100) ми можемо обговорювати лише щоденні, звичайні, зумовлені звичним плином речей, явища людського духу, позаяк ці закони зняті або відсторонені від оцих однакових або одноманітних явищ. Тому там, де ми зустрічаємо явища, які виходять за межі цього звичайного шерегу, ми повинні дослідити передовсім їхню просту дійсність, не затуляючи її загальними законами, позаяк ще ніхто не довів, щоби душа підпорядковува­лася цим загальним законам з механічною необхідністю, як мертва й не­діяльна маса. Причому, якщо не можна припустити, щоби тут, як у галузі фізики, дії та протидії були однаковими, то з іншого боку надзвичайні події, як доводять досліди, завжди відбувалися серед якихось особливих об­ставин. З нашої точки зору весь позосталий світ уявляється нам, як річка, ширину й глибину якої легко виміряти за загальними правилами; але, пливучи цією річкою проти течії, ви, можливо, несподівано зустрічаєте таку водоверть, такий швидкий і заплутаний рух хвиль, які то розкидаються вшир, то спрямовуються вглиб, що загальні правила вимірювання можуть бути застосовані тут вельми не точно. Можливо, така аналогія керувала думкою того великого психолога, котрий сказав: ”джерело природи у серці людини”; тому що й справді ми тут перебуваємо у витоків, напрям яких вшир і вглиб невідомий для нас явища можуть бути помічені лише після того, як вони виникли, а з якої певної глибини, в якому напрямі й послідовності, та в яких особливих видозмінах виникнуть вони, цього не можна визначити за жодними загальними законами.

2. Припустимо, що всі спостережувані нами події будуть у своїй су­ті такими, що ми можемо немовби ставати позаду них і підглядати ті при­чини, які породили їх; згодом так само можемо поставити себе позаду цих причин і спостерігати умови й причини, що породили їх, – і так у кожному (с.101) розглядуваному випадку. Дійсно матеріальні речі мають цю досте­менну й рішучу якість конечного.