Післямова. Що далі?

Джерело: Андрущенко В.П., Савельєв В.Л. Освітня політика (огляд порядку денного)/ В.П. Андрущенко, В.Л. Савельєв. – К. : “МП Леся”, 2010. – 368 с. Режим доступу: http://bvp.npu.edu.ua/images/files/osvitnia%20polityka_UKR.pdf

Здається, немає потреби переконувати зацікавлену читацьку аудиторію в актуальності запропонованої проблематики і необхідності її подальшої розробки. Представники світової інтелектуальної еліт и пророкують входження людства “в нову епоху політики”. Я. Садлак нещодавно зауважив, що ми є свідками “початку ери нової геополітики (geopolitics) в сфері вищої освіти”. Її контури, на що ми намагалися звернута увагу, проглядаються все виразніше вже зараз і вони виходять далеко за межі Болонського процесу та традиційних уявлень про освітню політику. Здається, що незважаючи на нескінченні розмови з приводу і без приводу про впливи глобалізації на освітню сферу, в суспільстві, у владних колах, причетних до вирішення та впровадження освітньої політики, досі чітко не проглядаються адекватні реакції на виклики часу. Це дає підстави для твердження, що наша країна нині перебуває просто в драматичній ситуації, оскільки і досі невирішеним залишається питання вибору подальшого розвитку вищої освіта. Про реформи не будемо… Болонські угоди ми наче виконуємо. А що далі? Орієнтуватись на англосаксонську модель, засновану на ідеях освітнього підприємництва, чи на західноєвропейську, функціонування якої значною мірою забезпечується державними ресурсами? Наскільки зрілим є наше суспільство (політичне керівництво, бюрократія, освітянській корпус, потенційні споживачі освітніх послуг) для адекватного сприйняття ідей корпоратизації та підприємництва в вищій освіті? Чи спроможні держава, суспільство нести, що все відчутніше виявляється останніми роками, непосильний тягар забезпечення задекларованих гарантій рівного доступу до якісної освіти? Пошук адекватних відповідей на ці та багато інших питань, що ставить перед нами сучасна цивілізація, виходить за межі українського суспільствознавства. Виведення його, говорячи словами відомого ідеолога “комунітаризму” М.Уолцера, “за національні рамки” – життєва необхідність. У процесі дослідження ми переконалисяь, що в цьому напрямку зроблено чимало, накопичено чималий інтелектуальний ресурс. Завдяки реалізації різноманітних освітніх та дослідницьких проектів, програм обміну та стажування, індивідуальним контактам в нашій країні є вже чимало фахівців, що почувають себе досить комфортно в світовому освітньому дискурсі освітньої політики. Але слід визнати, що наша присутність у ньому наразі досить символічна і має пасивний характер. Публікації українських дослідників у світових провідних виданнях з освітньої політики – річ поки що екзотична. Росіяни в цьому плані значно активніші. Причин, що обумовлюють подібну ситуацію, чимало. Одна із них – розпорошеність наявного інтелектуального потенціалу, фактична відсутність творчої взаємодії між представниками різних дисциплін та напрямів у дослідженні освітньої політики. Дублюються теми, не враховуються напрацювання колег з суміжних дисциплін, не формується узгоджене концептуальне та термінологічне поле відповідно до світових стандартів. Нам здається, що саме із подолання подібної ситуації необхідно починати справу формування та відповідного організаційного оформлення міждис-циплінарної, трансдисциплінарної сфери академічних та прикладних досліджень освітньої політики в Україні як органічної складової світового дослідницького дискурсу. Адаптація до його вимог не означає, як нам здається, звичайного підла шт ування до поточної кон’юктури модних тем. Маємо виходити на світовий дослідницький “ринок”, скажімо так, із своїм оригінальним “товаром” – власним баченням як внутрішніх, так і регіональних, світових освітньо-політичних проблем. Варто починати із консолідації наявних можливостей, координації зусиль та, можливо, відповідного організаційного оформлення сфери досліджень освітньої політики в Україні. Організацію цього процесу на його початковому етапі могла б взяти на себе кафедра соціальної філософи та філософії освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Щоб зрушити справу з місця і перевести процес в практичну площину, ми пропонуємо почати його з професійного обговорення висловлених у монографії міркувань. Наступний крок – виявлення кола зацікавлених фахівців з метою підготовки та друку ґрунтовного англо-українсько-російського глосарію термінів і понять з освітньої політики відповідно до стандартів сучасної світової науки. З огляду на це, цілком доречним виглядає залучення до цієї справи фахівців як із “далекого”, так і “близького зарубіжжя”. Нам здається, що підготовка такого видання допоможе вирішити чимало як теоретичних, так і практичних питань формування в Україні відповідного дослідницького середовища, здатного забезпечити кваліфікований супровід еволюції знання про освітню політику від наукової гіпотези до поради щодо політики її головним акторам – державним органам, бізнесовим структурам, інституціям громадянського суспільства. У процесі підготовки роботи ми отримали безцінну допомогу з боку рецензентів – доктора філософських наук, професора, члена-кореспондента НАН України, Заслуженого діяча науки і техніки України М.І. Михальченка, доктора історичних наук, професора, члена-кореспондента НАН України, Заслуженого діяча науки і техніки України В.Л.Євтуха, доктора економічних наук, професора І.С. Каленюк. Висловлені ними зауваження та пропозиції суттєво допомогли нам в осягненні найбільш складних питань освітньої політики. Коментарі та пропозиції членів кафедри, які читали рукопис на різних стадіях, були надзвичайно корисними при оформленні тексту цього видання. У зв’язку з цим ми хотіли б висловити вдячність професору І.М. Предборській, доценту В.О. Гальпєріній та іншим членам кафедри, які брали активну участь в обговоренні. Ми щиро зобов’язані членам організаційно-редакційної команди, які з усією відповідальністю поставились до підготовки тексту до друку і проявили високий професіоналізм: Н.Ю. Вдовенко, Ю.А. Назаренко, Є.О. Клименко, М.Є. Якнюнас та Т.С.Меркулова.