Архів теґу: слава

К.А. Гельвецій. Про людину

Клод Адріан Гельвецій (1715-1771). Про л юдину . – Соч.: 2-х т. – М.: Мысль, 1974. Т.2 .

… Будь-яка людина , що не має власності і роботи в будь-якому суспільстві, може вибрати одне з трьох: або залишити бать­ківщину і шукати щастя в іншому місці; або почати красти для сво­го виживання, або нарешті, придумати будь-яку нову річ чи прик­расу, в обмін на які її співвітчизники забезпечать її необхідни­ми для її потреб продуктами. Я не стану розмірковувати, що станеться з добровільним вигнанцем чи з злодієм: вони поза цим сус­пільством. Моє єдине завдання розглянути, що станеться з винахід­ником будь-якої нової речі чи нового предмету розкоші. Уявім, що він відкрив секрет пофарбування тканин. Якщо цей винахід сподоба­ється небагатьом жителям, то дехто з них почнуть обмінювати свої продукти на його тканини. Але припустимо, що ці тканини сподоба­ються всім і він одержить багато замовлень на них. Що він зробить, щоб задовольнити ці бажання? Він збере довкола себе більшу чи меншу кількість тих людей, яких я називаю зайвими, він збудує ма­нуфактуру і розмістить її в зручному і приємному (с. 315) місці, як звичайно на берегах якоїсь ріки, притоки якої, розбігаючись далеко до середини країни, полегшать переведення його товарів. Тепер уявімо, що подальший ріст числа жителів викличе винахід яко­гось іншого товару, якогось іншого предмету розкоші і що буде збудована нова мануфактура. Підприємець в інтересах своєї торгів­лі змушений буде побудувати її на берегах тієї ж ріки і, очевид­но недалеко від першої мануфактури. Декілька таких мануфактур ут­ворюють потім значне місто. В цьому місті швидко зберуться найзаможніші громадяни, бо торгівля завжди дає великий зиск, коли ще мало купців і мало конкурентів.

Багатства цього міста зроблять його місцем для розваг. Щоб користуватися і насолоджуватися ними, багаті власники почнуть покидати свої села, почнуть по декілька місяців мешкати в цьому місті, збудують собі там палаци. Місто ростиме з кожним днем, до нього потягнуться із всіх усюд, тому що для злидарів там буде більше допомоги, для пороку – більше непокарання, а для хтивості – більше засобів задовольняти її. Нарешті, це місто наречуть столицею.

Такими будуть на цьому острові перші наслідки надлишкового збільшення числа громадян.

Другим наслідком, що випливає з цієї самої причини, буде злиденність більшості жителів. Якщо чисельність їх зростає, якщо робітників більше, ніж роботи для них, то їх конкуренція знижує заробітну платню. Перевагу надають тому робітникові, який продає свою працю дешевше, тобто тому, хто відриває більше від свого виживання. Злидні тоді розповсюджуються, бідняки продають свою працю, багачі купують, число власників зменшується, і закони ста­ють з кожним днем більш суворими.

За допомогою м’яких законів можна керувати народом, що скла­дається з власників. Для ліквідації злочинів тут вистачить част­кової чи повної конфіскації майна. У германців, галлів і сканди­навів єдиним покаранням за різні правопорушення були більш-менш великі штрафи.

Інша справа, якщо більшість народу складають невласники. Ни­ми можна керувати лише за допомогою суворих законів. Якщо людина бідна, якщо її не можна покарати, наклавши пеню на її майно, то залишається (с. 316) покарати її як особистість, – звідси джерело тілесних покарань. Ці покарання, що накладалися спочатку на бід­няків, з часом розповсюджуються і на власників. І тоді всі грома­дяни починають підкорятися кривавим законам. Все сприяє їх вста­новленню.

Припустимо, що кожний громадянин держави володіє певною власністю. Бажання зберегти її є, безперечно, спільним бажанням нації. Пограбування в цій державі рідкісні. Нехай навпаки, більшість позбавлена тут власності.

О.Кобилянська до Осипа Маковея¹ . Лист від 13 січня 1902 р.


Я прочитала Ваші “Соколики і панни”² в “Ділі”. Дуже мені хочеться Вам дещо про це сказати, і тому я так гаряче забалакаю до Вас. У пані Стоцької на вечері скаржилася мені одна дама на Вас за той фейлетон (я ще тоді його не читала), казала, що була би того від Вас не сподівалася (це за неприймання молодих людей вдома вона скаржилася). Ну, я нічого не могла сказати, бо не знала фейлетону. А знов ще перед тим говорила мені одна дамочка, що львівське жіноцтво обурене. Я лише цими днями прочитала фейлетон. Впізнала я Вас відразу за стилем, хоч би мені були і не казали, що це Ви писали. Щоправда, Ви дуже з гумором написали, а, що важливіше, багато правди сказали я б сказала – подекуди навіть замало . Не погоджуюсь лише з Вами лише щодо думки про спільне виховання дівчат і хлопців . Воно не привело б до тих наслідків, про які Ви думаєте, навпаки трохи більше отупіння почуттів з обох боків, трохи менше сорому і невинності також з обох боків. Я була колись також такої думки, але потім читала дещо на ту тему, чула; чула і в Росії дещо про те – і мій запал згас. Мусив згаснути. Слушний і Ваш закид українським родинам, що не займаються і не приймають в дім молодих людей із бідніших класів. Та бачите, це тут таки багато від батьків залежить. Наша інтелігенція рекрутується з селян і міщан – то чому забувають про це так швидко ті батьки, котрі самі вийшли з-під стріхи? Це вони повинні звертати увагу своїх жінок, і доньок, і синів на таких усунених хлопців, і гуманніше чинити з ними, як чинять. Вони самі дуже часто забувають шлях, який пройшли, і соромляться не раз своєї родини. Дівчатам нема що дивуватись, що їм такий “ого” (франт) краще подобається і що вони воліють таких, котрі коло них вихором увихаються. Це безпечність самої молодості, а так, як між молодими хлопцями є дуже мало таких, що воліють поважної розмови з дівчиною, – так і між дівчатами припадає на сотню 2-3, котрі б воліли інакше бавитись, як крутитися. Звичайно, скаче більша половина одних і других з однаковим запалом і будуть ще, певно, скакати, доки будуть існувати молоді ноги, а ті, що бувають в молодості самі і між веселим гуляючим гуртом, залишуться “самобутніми людьми” і в пізнішому віці. Другою причиною того, що не приймають хлопців в дім, – це та, що зараз зчиняється ґвалт, що ось вже ловлять. Дівчата і мами налякані тим. Від кого це виходить? Чи не від чоловіків? Від кого чуємо такі зауваження, як: ”Ого, вже…”, або “Не може витримати…”, або “Вже їй крайня пора” і т.п. інші ображаючі зауваження. Вважаєте – дівчата і мами це знають? І у них своя амбіція. Часом такими зауваженнями отруять дівчині так душу, що вона і тіні чоловічої боїться, а не щоб ще настільки сміливості набралася та намагалася чоловікам подобатися, чи можливо, скажемо делікатніше, зайняти його собою. Це так, як би чудовисько стояло за нею – і паралізувало. Я маю на увазі тут здебільшого інтелігентних і невинних дівчаток. Або, коли молодий хлопець любить чи чоловік – це нічого, це природно, але коли дівчина любить – о, то це в ній ніщо інше, як лише “самиця” заворушилася. Це треба в ній відразу аналізувати і обдерти її почуття з всяких ідеалів і з всякої чистоти. Не знаю. Любов матері шанується, любов сестер ціниться, але чому любов дівчини має в болото стягатися – залишиться для мене таємницею, доки жити буду. Знаю лиш, що такий закид є кривдою – і червоною, як кров, і що його не забувається. Правда, щодо розповсюдження таких ідей спричинилася натуралістична література, котра поставила культ самого організму на шпиль. Зате і є тепер наслідки найгрубішої безілюзійності. Та, слава Богу, що вона відіграла вже свою роль і що всі кращі уми відвертаються від неї назад до душі…


ПРИМІТКИ:

¹ Передруковано сучасною літературною українською мовою за виданням: Ольга Кобилянська. Твори: в п’яти томах. – К.: Держвидав художньої літератури, 1963. – Т.5. – С.499-501.

Майстер (Богдан Ступка). Частина 9

Мама

Пам’ятаю, як пройщов у Ступки день його 55-річчя, коли він ніяк не міг поїхати вчасно до мами, бо в Україні широко відзначалася 140-ва річниця від дня народження Івана Франка. Продовження

Партнерські посилання: