Все це мало статися ... (текст майже річної давності)

Все це мало статися.

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять лукаві і в огні

Її окраденую збудять

Найкращі – неорганізовані, непідготовлені, невідомі, але чесні і безмежно сміливі, підставили свої груди і перейшли в інший вимір – у “Небесну Сотню“. Я ніколи не зможу погодитися із тим, що для того, щоб звільнити Україну від банального недоумкуватого покидька і його лакеїв треба було заплатити їхніми життями. Мені здається, що ними насамперед рухало відчуття пекучого сорому за свою країну, яку впродовж років принижували пройдисвіти як внутрішні, так і зовнішні. Вони десь на підсвідомому рівні напевно відчували, що порятунок честі країни – їхній прямий обов“язок, і вони його виконали так, як вони це розуміли. І відчуття сорому і провини перед ними ніколи не повинне залишити нас, бо вони не мали вмирати.

Але в Україні це мало статися.

Бо не могло бути інакше в країні, яка десятиліттями толерувала підлість, брехню, ненависть, які стали нормою життя і перестали помічатися широким загалом. Так мало статися, бо країна, маніпульована зсередини і ззовні жовтою пресою, примітивною антилюдською пропагандою сусідньої держави з телеекрану, продажними політиками і політиканами усіх кольорів, просто втратила будь-який імунітет до всього цього зла. Самозакохані психопати у владних кабінетах впродовж десятиліть рвали країну на шматки, нищили людські долі і життя в гонитві за успіхом як вони його розуміли, і який виявив себе у звичайному нахабному злодійстві і матералізувався в багатомільйонних палацах із золотими унітазами та портретами власників у мундирах наполеонів та тогах цезарів.

Абсолютна більшість журналістів і різного роду коментаторів жваво стали в коло цього диявольського танцю, бо швидко зметикували, що можна дорого чи дешево (залежно від таланту й місця) продатися. Жалюгідні одиниці волали в пустелі, намагалися достукатися до свідомості обивателя, але де там! Обивателі й собі мріяли “об успєхє“, задурманені блювотними випарами попси і блатняка, та кримінальних серіалів сусіднього виробництва. Інші ж перебували в перманентному екстазі від відчуття приналежності до тих, хто “побєділ“, і запекло “помнілі і горділісь“ у стані перманентного алкогольного токсикозу. А ще інші (і їх мільйони!) просто і без зайвих мудрувань віддавали долю країни, долі своїх дітей і онуків в руки покидьків, пропихаючи їх у владні палаци за два кіла гречки.

Здавалося, що просто далі падати вже нікуди, але виявилося, що все ж було ще глибше дно. Цим дном стало жахливе у своїй холоднокровній жорстокості вбивство їх, найкращих, на очах усього ошелешеного світу. Тих, хто терпіти це вселенське приниження своєї землі вже не міг і не хотів.

Я не хочу заглядати в майбутнє країни. Чотири пророчих Шевченкових рядка не обіцяють легкої долі. Прошу Бога лише, аби наш сором і відчуття провини перед тими, хто врятував нашу честь, ніколи нас не залишали.

via Feral Cat, Hero Member (Справжня українська правда)

made in Russia - думки вголос з Алчевська

фрагмент малюнка Васі Ложкіна

Я намагаюся не купувати російські товари. Особливо їжу. Не тому, що вірю в те, що мої 100 - 200 гривень на місяць приведуть до падіння імперії. Причина в іншому.

Просто наживо уявляю собі, як товсті баби у в'язаних грубим гачком шапках, стоять біля конвеєра. Розкладають метушливо морожені грудочки пельменів в пластикові прямокутні кульки і говорять про мене. Кажуть, що я і мої знайомі фашисти. Що наркомани і зрадники. Що ми потвори і що нам не варто було б жити. Їм би, бабам в шапках, від цього було б легше. А навколо баб - завод з закуреним від муки повітрям, бетонний паркан, а за ним до обрію Твєрь або Волгоград.

Я уявляю собі, як в жовтій від сліпої лампочки курилці, який-небудь слюсар акуратно тримає губою сигарету Winston і обговорює мене зі своїм другом електриком. І вони теж хочуть, щоб мені жилося гірше і гірше, і бажають мені, моїй країні, моїм друзям і моєму президенту смерті, холоду, голоду і ще раз смерті. І сміються пускаючи дим вгору, в лампочку. А над ними гуркочуть вервечки пляшок з пивом «Белый медведь» або «Клинское», де-небудь на околиці Петербурга, і навколо них такий же завод і бетонний паркан такий же.

І так по всій країні, в безлічі бетонних кліток, сірі люди виробляють їжу і ненависть.

І я не можу цього не відчувати. Знімаю пляшку або упаковку з полиці, Росія, ставлю на місце і інстинктивно витираю руки об джинси.

Знайдено у Сашка Лірника

Папа Римський визнав теорію еволюції і "Великий вибух"

За його словами, Бог "не чарівник з паличкою", а еволюція сталася з його волі.

Папа Римський Франциск офіційно визнав, що всі живі істоти на Землі еволюціонували, а сама планета і галактика з'явилися в результаті "Великого вибуху". Але на все це була "воля Божа".

Як повідомляє independent.co.uk , про це глава католицької церкви заявив під час виступу в Папській академії наук. Таким чином, понтифік відмовився від теорії креаціонізму, яку підтримував його попередник Папа Бенедикт XVI.

"Коли ми читаємо Книгу Буття, ми уявляємо, що Бог – це чарівник з магічної паличкою. Але це ж не так", - сказав папа Франциск.

"Він створив людей і дозволив їм розвиватися згідно із вічними законами природи, які він дав усім", - додав глава католицької церкви.

Папа Франциск також заявив, що "Великий вибух" як причина виникнення світу не заперечує існування Творця. Навпаки, наукова теорія "вимагає цього".

via dt.ua/WORLD

Бог дослухався до моїх молитв

"... Не бійся, бо Я тебе викупив, Я покликав ім'я твоє, Мій ти!
Коли переходитимеш через води, Я буду з тобою, а через річки не затоплять тебе,
коли будеш огонь переходити, не попечешся, і не буде палити тебе його полум'я."
Книга пророка Ісаї глава 43

Я попросив Бога забрати мою гординю, і Бог відповів мені «НІ!» Він сказав, що гординю не забирають, від неї відмовляються! 

Я попросив Бога дарувати мені терпіння, і Бог сказав «НІ!» Він сказав, що терпіння з'являється в результаті випробувань, його не дають, а набувають. 

Я попросив Бога подарувати мені щастя, і Бог сказав: «НІ!» Він сказав, що дає благословення, а буду я щасливий чи ні, залежить від мене. 

Я попросив Бога вберегти мене від болю, і Бог сказав: «НІ!» Він сказав, що страждання віддаляють людину від мирських турбот і наближають до Нього! 

Я попросив сил, і Бог послав мені випробування, щоб загартувати мене.
Я попросив мудрості, і Бог послав мені проблеми, над якими мені треба ламати голову.
Я попросив мужності, і Бог послав мені небезпеки.

Я попросив у Бога любити інших так само, як Він любить мене. «Нарешті, ти зрозумів, про що треба просити», -відповів Бог. 

Я попросив любові, і Бог послав нещасних, які потребують моєї допомоги.
Я попросив благ, а Бог дав мені можливості.

Я не отримав нічого з того, що хотів, але отримав все, що мені було потрібно!


Бог дослухався до моїх молитв ... ..

[знайдено на безмежних просторах інтернету]

99 days of freedom - мій експеримент завершено

99 days of freedom

Згідно повідомлення мого персонального сайту експерименту все закінчено: 

Для мене це стало дещо несподівано, бо ще вчора лічильник показував 2 дні до завершення. Але я це списую на те, що в перші дні цей лічильник ніяк не хотів запускатись і мені доводилось писати кілька листів в службу підтримки. Мабуть цей час і відкоректували.

Назагал я не зміг повністю відмовитись від всіх сервісів Facebook. Так - в мене основним є мобільний телефон на платформі Windows Phone. Тут Facebook інтегровано досить глибоко і я не став відмовлятись від його мессенджера. Це дуже зручна штука і часто замінює смс-ки. Також я останній місяць таки заходив в мордокнижку ... але ненадовго - десь так хвилин на 10 на добу. Такі відхилення експериментом строго не заборонялись - адже в анкетах серед іншого були запитання про те, як часто я попри експеримент таки відвідую FB.

За останні 99 днів я заповнив 2 великі анкети, тепер чекаю на третю (фінальну?), а також чекаю на висновки і узагальнення організаторів. Цікаво - що ж там вони підсумують?

Реформи в Україні неможливі - Семен Глузман

Реформи в Україні неможливі

Головна причина - відсутність необхідної для цього щирої політичної волі ...

Чудо європеїзації в найближчі десятиліття в Україні не відбудеться. Часто спілкуюся з серйозними економістами і соціологами, тому ніяких системних реформ не очікую. Цивілізований світ зумів захистити нас від повного розчинення в агресивному сусідові, але він не може змінити наш убогий волею світогляд.

Реформи дійсно неможливі. Більш того, вони небажані. Їх не хоче величезна маса людей, солодко жующих несвіжий пиріг корупційних залишків з панського столу. Погано пахне? Чуть-чуть зворушений цвіллю? Ну і що. Зате - безкоштовний! Нібито, безкоштовний. Безкоштовна медицина, де вона? Безкоштовна школа, а вона де?

Змінюються міністри, нескінченну низку імен і прізвищ неможливо запам'ятати. Але в цілому кадрова політика в країні одноманітна, головний критерій - вірність системі, а не компетентність. На жаль, війна на сході - зручний привід зберігати кадровий status quo. Та й переговори з військовим противником ведуть люди, перш які розпродали українські армійські потужності, жорстко і планомірно зміцнювали корупційну систему в країні.

Полковники і генерали СБУ та МВС досить голосно розповідають про тарифи при призначенні на солодкі посади, старі і нові схеми відведення бюджетних коштів на особисті банківські рахунки. Нагадую, в країні триває війна, гинуть люди, президент, надівши військову форму, інспектує мілітарні підприємства, що дивом збереглися, що формально належать українській державі (на жаль, багато з них - суто формально).

Реформ не буде. А буде суєта імітації і нескінченне словоговоріння. Краща ілюстрація - антикорупційні потуги, де як і раніше ігноруються «некрасиві» можливості кримінального закону (слідство-суд-в'язниця) і створюються «дуже красиві» і, головне, безпечні позасудові заходи впливу для себе і подібних собі. А в результаті - банальні сміттєві баки на колесах різко підвищуються в ціні. Потреби ринку визначають вартість, непорушний закон економіки, знаєте.

Сміттєві баки - нова зброя революції. До того йдемо. Нам це подобається. Як писав російський публіцист в ХХ столітті, зведення біди в доброчесніть - справжнє прокляття філософствуючого російського розуму. І українського теж, бачимо ми.

Семен Глузман © 15 жовтня 2014 р.