Обидва випадки цілком різні; в другому випадку, який взагалі обіцяв набагато більше, саме попередній досвід міг мене обнадіяти. Говорити про подробиці я зараз не хочу.
Так чому ж я все ж не одружився? Звичайно, я зустрівся з певними перешкодами, як і у всьому, але й життя і полягає із подолання таких перешкод. Однак головна перешкода, на жаль не залежить від конкретного випадку, полягає в моїй очевидній духовній нездатності до одруження. Це позначається в тому, що з моменту, коли я вирішую одружитися, я перестаю спати, в голові палахкотить вдень і вночі, життя стає нестерпним, я кидаюсь у відчаї з боку на бік. Викликано це, по суті, не турботами, хоча мої нерішучість і педантизм у відповідь породжують численні турботи, але не в них головне, вони лише, як хробаки на трупі, довершують справу, – вбиває мене інше. А саме: гніт постійного страху, слабкості, презирства до самого себе.
Хочу спробувати пояснити детальніше: коли я піднімаю спробу одружитися, дві протилежності в моєму ставленні до Тебе виявляються так сильно, як ніколи до того. Одруження, безперечно, свідчення рішучого самозвільнення і незалежності, у мене з’явилася б сім’я, тобто, за моєю уявою, найбільше, що тільки можна досягнути, значить, і найбільше з того, чого досягнув Ти, я став би рівний з Тобою, уся моя попередня і вічно нова ганьба, вся Твоя тиранія просто б пішли в минуле.
Це було б казковим, але тому ось і сумнівно. Надто вже це багато – так багато досягнути не можна. Уявімо, що людина потрапила до в’язниці і вирішила втекти, що саме по собі, ймовірно, є здійсненним, але вона має намір одночасно переробити в’язницю на палац для розваг. Однак, якщо втік, вона не зможе переробити, а переробляючи, не зможе втекти. Якщо за існуючих між нами злощасних стосунків я хочу стати самостійним, то повинен зробити щось таке, що по можливості не буде мати жодного зв’язку з Тобою; одруження, хоча і є найважливіше в цьому плані і дає найпочеснішу самостійність, разом з тим нерозривно пов’язане з Тобою. Тому бажання знайти тут вихід скидається на безумство, і кожна спроба майже безумством і карається.
Але почасти саме цим тісним зв’язком і приваблює мене одруження. Рівність, яка після цього встановилася б між нами і яка була б Тобі до душі більше, ніж щось інше, мені уявляється саме тому такою прекрасною, що я зміг би тоді стати вільним, шляхетним, позбавленим почуття провини щирим сином, а Ти – нічим не засмученим, недеспотичним, сповненим співчуття, задоволеним батьком. Але щоб досягнути цієї мети, треба зробити все, що сталося таким, що не сталося, тобто викреслити нас обидвох.
Але оскільки ми такі, які є, одруження не для мене як раз тому, що ця сфера цілковито належить Тобі. Іноді я уявляю собі розстелену карту світу і Тебе, що розлігся поперек неї. І тоді мені здається, ніби для мене мова може йти тільки про ті сфери, які не лежать під Тобою, або перебувають за межами Твого досягнення. А їх – у відповідності з моєю уявою про Твій розмір – зовсім небагато, – сфери ці не дуже приємні, і шлюб зовсім не належить до їх числа.
Вже саме це порівняння показує, що я зовсім не хочу сказати, ніби Ти своїм прикладом буцімто вигнав мене з сфери шлюбу, як з магазину. Навпаки, не дивлячись на віддалену подібність, ваш шлюб в моїх очах – шлюб багато в чому є взірцевий, взірцевий тим, які ви вірні і одне одному і допомагаєте одне одному, і тим, скільки у вас дітей, і навіть тоді коли діти виросли і все більше порушували спокій в сім’ї, ваш союз як і раніше є непорушний. Саме на цьому прикладі, можливо, і склалася моя піднесена уява про шлюб; те, що моє прагнення до шлюбу ні до чого не привело, пояснюється іншими причинами. Вони полягають у Твоєму ставленні до дітей, чому присвячений мій лист.
Існує думка, ніби страх перед шлюбом іноді викликається боязкістю як би діти згодом не відплатили нам за те, чим ми самі согрішили перед власними батьками.
Завантаження ...