Чи не можна було б за прикладом лакедемонян, територія яких, що поділена на 39 тисяч ділянок, було розпреділено між 39 тисячами сімей, що утворили націю, – чи не можна було б, передбачаючи надзвичайно велику чисельність громадян, призначити кожній сім’ї більш-менш велику ділянку – завжди у відповідності до числа членів, що складають це сімейство.
Але, щоб зберегти при такому передбаченні певну рівність у розподілі власності, треба було б, щоб сім’я по мірі її згасання віддавала частину своєї власності сусіднім чи більш численним сім’ям. Чому ж бо ні?
13. Чим не позбавив би менш нерівномірний розподіл землі і багатства множину людей від реальних бідувань, що спричинюються їм перебільшеною уявою про щастя багатіїв, уявою, що породжує таку ворожнечу поміж людьми і таку байдужість до суспільного блага?
Якщо кількість власників в будь-якій державі дуже мала у порівнянні з числом її жителів, то навіть ліквідація податків не вибавить останніх від злиднів. Єдиний засіб покращати їх становище полягає в тому, щоб встановити податок на державні домени чи на церковні володіння, витратити суми, що одержали від цього, на купівлю невеликих ділянок: надавати їх щорічно найбільш бідним сім’ям, збільшуючи таким чином з кожним роком кількість власників.
Споглядання розкошів, безумовно, збільшує страждання бідняка. Багачі про це знають і все ж не обмежують своїх розкошів. Що їм до бідувань злидаря? Навіть государі мало вважають на це. У своїх підданих вони бачать тільки жалюгідне бидло, і якщо вони годують його, то це тому, що в їх же інтересах збільшити його чисельність. Усі уряди говорять про збільшення населення. Але в яких державах слід збільшити його? В тих, громадяни яких є щасливими. Збільшувати народонаселення в державі з поганою формою управління – це значить створити жорстокий план збільшення тут чисельності нещасних; це означає – добути тиранії нове знаряддя закабалення нових націй і перетворити їх тоже на нещасних; це означає збільшувати страждання людства (с.430).
К. А. Гельвецій . Про л юдину . – Соч.: 2-х т. – М.: Мысль, 1974. – Т.2 .
Питання . Що випливає з угод про власність, після того як вони встановлені?
Відповідь . Покарання, спрямовані проти тих, хто порушує їх, тобто проти злодіїв, вбивць, фанатиків і тиранів. Якщо відмінити ці покарання, то будь-яка домовленість поміж людьми втратить на силі. Якщо будь-хто з них почне зазіхати безборонно на власність інших людей, то з цього моменту люди розпочнуть поміж собою війну. Будь-яке суспільство тоді розпадеться. Люди тоді змушені уникати одне одного, подібно до того як уникають одне одного леви і тигри.
Питання . Чи існують в цивілізованих країнах покарання проти порушників права власності?
Відповідь . Так, в крайньому разі у всіх тих країнах, де майно не перебуває в спільному володінні, тобто майже у всіх народів.
Питання . Що робить це право власності таким священним і чому майже усюди з нього зробили божество за назвою, напр. бога Терміна (в давньоримській міфології бог, що охороняв межі земельних ділянок).
Відповідь . Тому, що збереження власності є моральним богом держави: вона підтримує тут внутрішній мир і змушує царювати справедливість, тому, що люди об’єднались для того, щоби забезпечити собі свою власність, тому, що справедливість, що містить у собі одній майже всі доброчинності, полягає в тому, щоби надавати будь-кому те, що йому належить, і зводиться, отже, до підтримки цього права власності. Нарешті, тому, що різні закони були завжди лише різними способами забезпечення громадянам цього права.
Питання . Але хіба думку треба зачислити до видів власності.