К.А. Гельвецій. Про людину

Що ж тут дивного, якщо чоловік і дружина, завжди в роботі і завжди потрібні одне одному, цінують навіть іно­ді нерозторгненість свого союзу?

Справа мається інакше в духовній, військовій і судовій профе­сіях. Це відбувається тому, що в цих різноманітних професіях под­ружжя менш потрібні одне одному. Дійсно, чим може допомогти дру­жина своєму чоловікові в його обов’язках муфтія, візиря, каді і т.д. В цьому випадку дружина є для нього лише предметом розкошів і задоволення. Такими є причини, що вели до зміни різних наро­дів на численні варіанти форми союзу обидвох статей. Є країни, де чоловіки мають по декілька дружин і по декілька коханок. Є інші країни, де одружуються після двох чи трьох років пробного суміс­ного життя. Є нарешті, країни, де жінками володіють спільно, де союз обидвох подружжя триває не більше чим тривалість їх любовної близькості. Уявімо тепер, що вільний від тиранства передсудів і звичаю законодавець, бажаючи встановити нову форму шлюбу, поста­вить собі за мету лише суспільне благо і максимальне щастя подруж­жя, не задовольняючись дозволом на розлучення, він почав би шука­ти і знайшов би засіб зробити подружній союз максимально щасливим. Якщо б такий засіб було б знайдено, форма шлюбів стала б незмін­ною, тому що ніхто не має права замінювати гіршими законами кра­щі, зменшувати суму національного щастя і навіть опиратися задо­воленням (с.565) приватних осіб, якщо ці задоволення не суперечать щастю більшості.

Але чому ж до цих пір ще не вирішеною є ця важлива проблема? Тому, що народи, міцно прив’язані до своїх звичаїв, змінюють їх лише тоді, коли вони змушені до цього абсолютною необхідністю. Якою б поганою не була сучасна форма шлюбу, суспільство за неї все ж існує, хоча і насолоджуючись меншим щастям; лінь законодавців цим і задовільняється (с.566).