Проблеми освіти без перебільшення належить до найскладніших і найсуперечливих не лише в педагогічній філософській науці, але й в науці загалом. Мова йде про філософію освіти як загальну парадигму організації і змісту всього того знання – наукового і позанаукового – яке через освіту ми передаємо учням і студентам, про світоглядні цінності, які виховуються, зрощуються в процесі навчально-виховної діяльності, визначеність духовного світу особистості, який формується в школі і вузі, і який визначає її особистісну позицію, роль і способи поведінки в суспільстві.
При першому наближеному розгляді помічаються дві категорії: “філософія” і “освіта”. Яким чином вони проникають одна в іншу, і яку “якість” створюють, формуючи синтетичну реальність – “філософію освіти”? Філософія – це наука і світогляд, метод і методологія, логіка й теорія цінностей (ідеологія), які виконують гносеологічну, світоглядну, аксеологічну і багато інших функцій. Причому, як стосовно буття загалом, так і його окремих підрозділів, зокрема. В цьому контексті ми говоримо про філософію як особливу сферу духовно-практичного засвоєння світу і, водночас, як про сутність того дійства (процесу, відносин), яке розгортається в просторі і часі. У першому випадку мова йде про філософію в її класичному розумінні як онтологію і гносеологію, соціальну філософію і філософію історії, логіку і аксеологію. В другому – про філософію науки і культури, філософію історії і політики, філософію права і релігії. Означену низку “філософій” можна, очевидно, продовжувати. На сьогодні не має підстав, за якими ми можемо “відмовити” в праві на існування такій відносно самостійної галузі пізнання, як філософія освіти. А оскільки це так, потрібно осмислити цей феномен точно в такому ж обсязі і визначеннях, як філософія права, релігії, науки чи культури.
В інтелектуальній історії людства відома тісна взаємодія філософії і педагогіки. Будь-яка педагогічна система завжди своїм підгрунттям мала певну філософську систему, а будь-яка філософська система як прикладне втілення реалізувалась через педагогічні принципи та ідеї. Те, що ці сегменти науки, культури, духовного життя суспільства як такого пов’язані один з іншим, очевидно. І педагогіка, і філософія займаються ЛЮДИНОЮ, формуванням її духовного світу, загальної культури, підготовкою до життя в самому широкому розуміння цього слова. Проблемою є інше: яким чином, і на яких засадах здійснюється їх органічне поєднання, що конкретно означає створений на цій основі синтез, яку функцію він виконує, і як змінюється в історичному просторі і часі?
Заглиблення в історію розвитку філософії і педагогіки дає підстави для висновку про те, що всі великі і видатні педагоги, як правило, були, водночас, відомими філософами і, навпаки, практично кожен великий філософ, як правило, завершував “будівництво” своєї філософської системи етикою, головний зміст якої складали вчення про мораль, теорія освіти і виховання. Візьмемо, наприклад, античних мислителів. Фалес і Демокріт, Сократ і Платон, Аристотель і Парменід. Хіба вони були лише філософами? Хіба вони не бачили життя? Хіба їх не цікавила доля людини, її навчання і виховання? Звичайно ж були, бачили, цікавила. Їхні етичні погляди — це чиста (теоретична) педагогіка. Лише з тією різницею, що висловлювалась вона на відповідному категорійному рівні, систематизовано і у відповідності до загально-світогляднх установок тієї доби. І не менше. Те ж саме можна сказати й про великих педагогів. Руссо і Коменський, Пирогов і Дистервег, Толстой і Ушинський, Макаренко і Сухомлинський. Всі вони були не лише знаменитими педагогами, але й видатними філософами, оскільки намагались осмислити всезагальне, наблизити його до ЛЮДИНИ, опрацювати механізми переведення в площину конкретної навчально-виховної діяльності. Цей взаємозв’язок е, звичайно, невипадковим. Філософія і педагогіка є науками про людину, яка живе в суспільстві,виконує певні соціальні ролі, реалізується (або не реалізується) в ньому як особистість.
Підготовка до життя – здобуття знань, формування необхідних вмінь і навичок, світоглядної і моральної позиції, загальної культури тощо, тобто, становлення людини як особистості – складає основний зміст педагогічної науки. Центральною є ця проблематика і в філософії. Саме тут розгортається предметне поле співробітництва цих, здавалося б, таких різних областей пізнавальної і практичної діяльності. Саме тут здійснюється їх взаємодія. “Саме тут, – як мовили давні, – Родос”, де ми “маємо стрибати”, якщо хочемо проникнути в сутність проблеми, а не обмежитись зовнішніми, дотичними характеристиками. Зрозуміло, кожна з означених дисциплін “добирається до людини” своїми пізнавальними засобами, виконуючи при цьому свої специфічні завдання. “Різність” предметів філософії і педагогіки в науковій літературі відображена належним чином. Що ж стосується їхньої єдності, то розмова лише розпочинається. Характерно, що вона розгортається як розмова про філософію освіти.
Матеріал з посібника за ред. Андрущенка В.П., Предборської О.М.. Опубліковано з навчальною метою.
Завантаження ...