К.А. Гельвецій. Про людину

70 views

Звідси потреба в рабах, і це, можливо, спонукало провадити війни.

Таким чином, з самої форми правління Лакедемона видно, що вільна частина його населення могла бути щасливою лише за рахунок другої, не вільної, і що мнима спільність майна у спартанців не могла, як стверджує дехто, зродити у них чудо загального щастя.

Під володарюванням єзуїтів жителі Парагваю обробляли власни­ми руками спільно землю. Чи були вони тому більш щасливими? Я в цьому сумніваюсь. І цей сумнів виправдовується тією байдужістю, з якою вони поставилися до повернення влади єзуїтів. Ці народи, що не мали власності, були позбавленими енергії і стимулів до змаган­ня. Хіба надія на славу і на повагу не могла влити енергію в їх душі? Ні, слава і пошана – це гроші, засіб до надбання реальних задоволень. Які ж задоволення можна було дати в цій країні одній людині переважаючі щодо іншої?

Якщо звернути увагу на особливий характер і малу чисельність суспільств, де існувала майнова спільність, то не можна не припустити, що якісь таємні перешкоди завжди заважали зростанню і щастю цих суспільств. Що скласти собі з цього питання правильне судження, треба було б глибоко продумати його, треба було б дослідити, чи однаково можливе існування подібного суспільства за всіх умов, а для цього треба було б вивчити його:

1) на будь-якому острові;

2) в країні, що порізана великими пустелями і захищена вели­чезними лісами, так що завоювання її не являє інтересу і пов’язане з труднощами;

3) в країнах, жителі яких, кочуючи, подібно до татар, із свої­ми стадами, можуть завжди охоронитися від переслідувань ворога;

4) в країні з численними містами і оточеної могутніми сусіда­ми. Треба, нарешті, розглянути, чи може в останньому ви­падку (безумовно, найбільш частому) це суспільство зберег­ти те змагання, той дух і мужність, які є необхідними, щоб чинити опір народам-власникам, вченим і освіченим (с.564).

Я не буду більше говорити з цього приводу. Істинність чи облудність його вирішення тим не менше є важливою для моєї теми, що усюди, де немає майнової спільності, власність повинна бути священною.


К.А.Гельвецій. Про людину. Соч.: 2-х т. – М.: Мысль, 1974. – Т.2 .

Шкідливим чи корисним для суспільства є право заповіту? Питання це ще не є вирішеним. Право заповіту, говорять одні, є право власності, якого не можна законним чином позбавити громадянина.

Будь-яка людина, говорять інші, безперечно, за життя має право розпоряджатися: на свій розсуд своєю власністю, але після смерті вона перестає бути власником. Мертва людина – ніщо. Право передавати своє майно будь-кому могло би бути їй надане лише за­коном. Але уявімо, що це право викликало б численну множину судових процесів і спорів і що в кінцевому підсумку воно виявилося б біль­ше шкідливим для суспільства, ніж корисним. Хто стане оскаржувати у цього суспільства право змінити закон, що став для нього шкідли­вим?

Воля людини є мінливою, говорять закони, і в той же час ці закони вимагають нерозторгнення шлюбу. Що за суперечність! Що ж є наслідком цього? Нещастя багатьох подружніх пар. Але нещастя вик­ликає за собою взаємну ненависть, а ненависть – часто найжахливіші злочини.

Але, що породило нерозторгненість шлюбу? Заняття від початку первісних людей землеробством.

В цьому стані щоденна і взаємна потреба подружжя одне в од­ному полегшує ярмо шлюбу. На той час як чоловік обробляє цілину, обробляє свою ділянку землі, дружина годує птицю, напуває тварин, стриже овець, працює по господарству і на пташиному дворі, готує обід для чоловіка, дітей і інших членів родини. Подружжя, зайня­те однією і тією ж справою, а саме покращенням своєї землі, зуст­річаються рідко, позбавлені скуки, і, очевидно, від небезпеки набриднути одне одному.


Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Партнерські посилання: