Майстер (Богдан Ступка). Частина 5

Всі книжки, вистави, художні виставки, фільми ми обов ’язково обговорювали, сперечалися. Йшлося не лище про сучасні твори, а й про Чехова, Шекспіра. Чехов, Шекспір — це школа, в якій ростуть. Сьогодні також треба ставити п сси, які знають в Європі… В полі нащого зору були всі товсті журнали — «Дніпро», «Всесвіт», «Вітчизна», львівський «Жовтень», московські «Новый мир», «Дружба народов», польський театральний журнал «Діалог»… Всі значні й цікаві публікації ми обговорювали між собою. Юрко Брилинський виписував усі ці журнали, а я збирав книжки про імпресіоністів і постімпресіоністів, які вважалися буржуазними художниками. Цілі дискусії з історії мистецтва розгорталися.’ Юрко грав на гітарі й співав: Сьогодні у клубі лекція, Людина людині — брат, Сьогодні (забув, яке слово далі) в колгоспному полі Колгоспник украв буряк. Сьогодні у світі рація, сьогодні зникає нація. А світ очманів на футболі. Навіть Іван Драч тоді писав про футбол: З лобами куцими, з тупими буцами, І не м ячем з розвороти, а головою Сократа, пробивають ворота. А воротар прудкий, як муха, Хап, філософа за вуха. Всюди иш, ораторія — хорал. Класний вірш, правда? Іван Драч, Ліна Костенко, Євген Євтущенко, Белла Ахмадуліна, Андрій Вознесенський, Василь Аксьонов… Ми їх читали, все, що виходило в світ, знали напам’ять, захоплювалися, сперечалися… Пам’ятаю, як кипіли пристрасті навколо «Собору» Олеся Гончара! Ми гризли, буквально гризли все, що з’являюся в літературному світі… Та й узагалі інтелектуальні контакти були постійними, цікавими, плідними. З письменниками, художниками, просто з розумними людьми. Вони давали величезний поштовх. Скажімо, виходив новий фільм. Ідеш по вулиці, зустрічаєш знайомого. «Де ви йдете?» — «Каву пити». — «І я з вами. Ви дивилися цей фільм? Це достойний фільм: там така концепція, там такий зміст!» Йдемо разом на каву, а цей чоловік — народний художник України, теоретик, професор художнього інституту. Слухаючи його, думаю: а я ж цього у фільмі не побачив, я бачив якийсь інший бік. Це була школа. Львівські інтелігенти прямо говорили, що Курбас — це не ворог народу, ми ще наприкінці 50-х років знали, хто такий насправді Курбас для театральної культури, як він працював, знали, що для нього не мало значення, як іти — від змісту до форми чи від форми до змісту. В радянських школах говорили: тільки від «содержания к форме»-, але не навпаки. Недавно я слухав Лоуренса Олів є. Він говорив, що завжди йщов від форми до змісту: «Я мушу побачити прототипа, якого граю». Розповідав, як працював над Річардом III. В Америці у нього був прототип — професор акторського мистецтва, який не дуже любив людей, був жорстоким, цинічним та ще й товстим. Лоуренс взяв його за основу в роботі: його брови, ходу, й від цього прийщов до змісту.