Неупередженість

2. Неупередженість. Завзяття, як ми переконалися, супроводжує інтерес (у значенні причетности до дії, залучення, переходу на бік тої чи тої діяльности). Однак існує набагато більше причин, що впливають на стан мислення, активно стимулюють припущення й доцільну інформацію з різних боків. У розділі про мету було показано, що передбачені цілі розвивають, змінюють ситуацію, слугуючи засобами контролю за напрямом дії. Вони підкорюють ситуацію, а не вона їх. Це не цілі у значенні довершености, до якої прагнуть і задля якої жертвують собою. Мішень — це не остаточна мета стрільби, це засіб зосередження на точці під час конкретної дії. Відкритість розуму, неупередженість означає його досяжність для будьякого міркування, що проливає світло на ситуацію, яка потребує роз’яснення. А це допомагає передбачити наслідки дії. Ефективність, яку вважають незмінною у досягненні мети, може співіснувати з обмеженістю розуму. Однак інтелектуальне зростання означає постійне розширення горизонтів та логічно послідовне окреслення нових завдань та нових реакцій. Це неможливо без активної налаштованости на очікувані погляди, до цього часу нетипові, без гострого бажання вітати й підтримувати міркування, які здатні змінювати теперішню ситуацію. Утвердження здатности зростати це нагорода за таку інтелектуальну “гостинність”. Найгірше, до чого призводять впертість та упередження розуму — це гальмування розвитку, його недосяжність для нових стимулів. Неупередженість означає утвердження дитячого ставлення до світу; розумову обмеженість, консервативність — передчасну інтелектуальну старість.

Надмірне бажання уніфікувати процедуру й домогтися швидких зовнішніх результатів належить до головних ворогів неупередженого ставлення у школі. Учитель, який заперечує розмаїття видів діяльности, не стимулює їх, перетворює учнів на інтелектуальних сліпців, звужуючи іхні можливостях до одного шляху. Мабуть, основною причиною негнучкости методу є те, що він обіцяє швидкі, точно вимірювальні, правильні результати. Ревність і запал, із яким очікують відповіді, пояснює стійкість негнучких, механістичних методів. Примус і тиск мають те саме джерело і ті самі наслідки стосовно змінних інтелектуальних інтересів.

Звичайно ж, неупередженість, відкритість розуму аж ніяк не означає, шо в голові порожньо. Так само, як вислів “прошу заходити, якраз нікого немає вдома” не виявляє гостинносте. Однак, безперечно, існує якась пасивність, бажання дати змогу розумові нагромаджувати знання, проникатися ним, дозрівати, що властиве розвиткові. Результати (зовнішні відповіді чи розв язання) можуть приходити завчасу, а процеси не варто форсувати. Вони мають свій час на дозрівання. Коли вчителі усвідомлять, що критерій освітнього зростання — це не продукування правильних відповідей учнів, а зміна якісти ментальних процесів, відбудеться революція у навчанні.