РОЗДІЛ I ГОЛОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ПОНЯТТЯ СВОБОДИВ ІСТОРІЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ

29 views
РОЗДІЛ I ГОЛОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ПОНЯТТЯ СВОБОДИВ ІСТОРІЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ

Джерело: Людина в цивілізації XXI століття:проблема свободи / В. Г. Табачковський, М. О. Булатов, Т.В.Лютий , Г.І.Шалашенко, Є.І.Андрос, А.М. Дондюк, Г.П.Ковадло, Н.В.Хамітов, О.А.Ярош, В.П.Загороднюк. – К.: Наукова думка, 2005. – 273 с. Режим доступу: http://filosof.com.ua/Tabac.zip

Наші знання про свободу формувалися в умовах соціалізму, в межах ідеології марксизму. Ми засвоїли, що “свобода є пізнана необхідність” (таке визначення неадекватне, бо Ф. Енгельс поширив його на практичну діяльність), що так само її розуміли Гегель і навіть Спіноза. Коли соціалізм змінився “первісним накопиченням капіталу” (в Західній Європі воно відбулося в пізньому середньовіччі і на початку Нового часу), від марксизму і в житті і в мисленні почали переходити до демократичної ідеології, в якій домінуючим є тлумачення свободи як можливість вибору. Це поняття має глибинне коріння в людській сутності, але в суспільстві, а тому й у думці поширюється завдяки виборним системам розвинутих країн. Природно, свободу почали розуміти “не як діаматчики, а як можливість вибору” (так казав один мій колега). У цьому – великий соціально-політичний сенс, але річ у тому, що протиставлення двох визначень у філософії було зроблено суто інтуїтивно, на основі політичних уподобань, без належного аналізу.

Внаслідок зазначених обставин історію розглядуваного поняття ведуть переважно з Нового часу, майже не приділяючи уваги античності і середньовіччю, тимчасом як саме тоді у філософії і теології найбільш поширеним було розуміння свободи як можливість вибору, або прийняття рішення. Античні філософи (Платон, Аристотель, Епікур та ін.), розглядаючи співвідношення свободи й необхідності, робили висновок про їх несумісність. В середні віки через специфіку релігійної свідомості поряд з поняттям свободи як вибору почало формуватися тлумачення її в поєднанні з необхідністю, яку розглядали як напередвизначення всього існуючого – від його створення до кінцевого майбутнього. І тоді виникло уявлення про часткову сумісність між свободою і необхідністю, адже без першої немає гріха, а без другої – Бога. Другою формою співвідношення було передбачення як певна форма необхідності і свободи (С. Боецій, Л. Валла, Еразм Роттердамський та ін.). Ці дослідження підготували нове бачення проблеми за Нового часу (Спіноза, Гоббс, Гегель та ін.). З’явилося і пізнання як пов’язуючий фактор між свободою і необхідністю – саме воно стало нині відмітною рисою.Такої ролі воно не відігравало в середні віки, адже знання вже існувало у вигляді “богодухновенної” і “откровенної” релігії, яку слід було лише сприймати як істину, готову й завершену, абсолютну.

Зазначена зміна відбувалася у сфері загальної філософії – в метафізиці. Другою, не менш важливою, була сфера соціальної філософії, філософії історії, яка виокремилася в предмет “практичної філософії”, в якій вихідним було уявлення про природний стан людей, коли панувала війна всіх проти всіх, і про суспільний договір, який поклав цьому край завдяки тому, що було створено закони і право як їх сукупність. А свободу почали тлумачити згідно з ними – як можливість робити те, що вони не заперечують і що являє собою суспільну необхідність. Оскільки суспільства та історія як ціле розвиваються, виникла нова наука – філософія історії, головним характером якої (історії) є суперечлива єдність свободи і необхідності, люди діють вільно й свідомо, а загальний результат і напрям їх дій не збігається ні з цілями окремих індивідів, ні з цілями їх сукупності. Це стало головною проблемою історії аж до сьогодення.

Саме в Новий час розкрито низку видів співвідношення свободи і необхідності, а, зокрема, зроблені в німецький класичній філософії спроби їх систематизувати не втратили свого значення й донині.

Ці здобутки, внаслідок обмеженого сприйняття марксизму і історії думки загалом, не було освоєно. Потрібні зусилля, щоб їх тематизувати і проблематизувати. Поняття свободи є результатом досвіду всього людства, який, в найбільш загальній формі, відклався в історії філософії. Тому його слід виводити не з абстракцій і не з часткових спостережень суспільно-політичного життя, а з досвіду як цілого, узагальнення якого міститься в історії думки. Звернення до неї дає знання того, що насправді існувало, показує напрям зміни розуміння свободи і взагалі, і зокрема до сучасного її розуміння.


Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Партнерські посилання: