Богдана Костолович
Ми живемо в час, коли кожна цінність рано чи пізно стане спаплюженою. Наші серця скам’янілі від міського смогу, наші очі прикуті до смартфонів, планшетів, ми тонемо у соціальних мережах. Ми зв’язані по руках і ногах ілюзією спілкування і потрібності, ба більш, ми не хочемо бути вільними, ми збудували своє ідеальне комфортне рабство. Ми середньостатистичні обивателі, які все, що бачать роблять попсою. Всі цінності, до яких не можемо дотягнутись, ми засміюємо і знищуємо. А коли ми бачимо того, хто ці цінності плекає в серці, ми хочемо його змінити, відксерити з нас, щоб він не відрізнявся, бо все що відрізняється – чуже, не має права на існування. Таким чином ми вже спаскудили поняття розуму, вірності, гідності і зараз знецінюємо поняття сенсу життя…
Всі часто говорять про сенс життя, в кав’ярні за філіжанкою кави, в статусах на фейсбуці, всюди…
Вже іноді навіть здається, що кожен знає відповіді, і тоді виникає все більше і більше питань. Чому ми часто відчуваємо відразу до того, що вважає найважливішим твій співрозмовник? Дещо вважаємо поверхневим, дещо мізерним, а дещо ж відверто тупим. Та тому, що не існує єдиного вірного рішення, єдиної загальноприйнятної мети. Хоч наше суспільство дуже часто старається нав’язати нам один, найкращий, найпевніший сценарій сенсу всього нашого існування. Воно волає, що ти повинен вивчитись в школі, вступити до хорошого університетуна престижну спеціальність, наполегливо навчатись, отримати диплом і влаштуватись на роботу з хорошою платнею, знайти хорошу дівчину, створити з нею сім ’ ю, їздити на море, виховувати дітей та працювати. Ні, звичайно, це чудово, але невже це все? А якщо твоє серце не починає пришвидшено битись від такого сценарію, чи це означає, що ти якийсь не такий? Якщо тебе зовсім не приваблює перспектива батьківства, чи навчання в університеті, то що в твоєму житті немає сенсу?
Ніхто не має права вас судити, запам’ятайте: море людей пливло по суспільній течії і тонуло, йшли суспільно прийнятними дорогами і помирало не тому, що це погана дорога, а тому, що це не дорога їхнього серця. Але свою дорогу потрібно обрати, обрати і покласти на себе відповідальність за вибір. В одній із своїх книжок Карлос Кастанеда сказав: «Будь бездоганним. Я говорив тобі це вже двадцять разів. Бути бездоганним – означає раз і назавжди з’ясувати для себе, чого ти хочеш в житті, і тим самим підтримати свою рішучість досягти цього. А потім робити все від тебе залежне і навіть більше для того, щоб втілити в життя своє прагнення. Якщо ти не зважився ані на що, ти просто-напросто в метушні граєш з життям в рулетку».
Коли ти знаходиш своє прагнення, тоді, як на мене, твій сенс життя полягає в служінні. Зазвичай люди сприймають це як прислуговування, а отже приниження, насправді ж це робота серця, робота, яка духовно збагачує, хоч, на перший погляд, нічого не дає. Ви можете віддати все до останньої нитки, все до останнього граму почуттів, але відчувати, що душа ваша наповнена. І байдуже чому це служіння:сім’ї, Батьківщині, суспільству – це бездоганно, бо все, що людина віддає – скарб. Вірність своїм ідеалам, вірність своїй меті, бажання віддати всього себе – ось це і є служіння. Як би це не боліло, я не можу не згадати за кожного воїна, що поліг від початку нашої з Вами революції, кожен герой, який вдома мав сім ’ ю, роботу, чи той у якого не було нічого. Кожен чоловік, середнього віку з посивілими скронями, чи зовсім юний, ще нецілований. Кожен з тих, хто був вбитий, встав на стежку служіння і поклав своє життя за ті ідеали, які палали у його серці. Це неабияка сила – поставити за те, у що віриш, на шальки терезів життя, віддавати, не вимагаючи в замін.
Сенс життя для мене- це померти так, щоб боліло мільйонам,і жити так, щоб покликали Небеса.