Е. Золя (1840-1902) . Демократія .

… Я говорю навіть не як республіканець, а просто як людина. Чому нам не вірити в життя, в людство? Глухий рух здригає його і штовхає вперед. Так ось, цей рух може тільки розширити сферу бут­тя, привести до більш повного оволодіння світом. Немає жодних підстав вважати, що зло оволодіє світом. Напроти, коли докладають всіх зусиль, бачиш, як історія неминуче робить крок вперед, якби не довелося плутати по дорозі. Таким чином, вперед, повіримо у на­ше майбутнє! Що би там не відбулося, завтрашній день буде правий.

Ось та непорушна віра, яку, на мою думку, повинен був би по­діляти будь-який політик; йому треба встати вище мерзенної кухні партійних незгод. Сама мерзенність починається тоді, коли всі опускаються до рівня посередності, до підлості марнославців, які за будь-якої ціни всіляко намагаються збагатитися на нашій епосі. Якщо тобі хоч якось дорогою є істина, ти впадаєш у лють, вступаєш у боротьбу з цими нікчемами, на той час як, можливо, краще було б промовчати і відсидітися в своєму кутку, чекаючи на кінцеві ре­зультати, бо все, включаючи найбрудніші і руйнівні начала, бере участь у створенні життя. Так само, як смерть є необхідною для то­го, щоб міг існувати світ, дріб’язкові людці, безперечно, створе­ні для того, щоб, перетворившись на небуття, вони заповнили б со­бою рови і вік наш міг би крокувати далі.

Сутність політики в наші дні полягає саме в цьому. Хоча час поки що смутний, події з кожним днем набирають все більш виразних форм, і усюди чути вже гомін демократії, який з кожним днем наб­лижується. Цілком ясно, що в ній – наше майбутнє. А раз так, то треба прийняти її, треба в неї повірити, навіть якщо одні пристрасно її заперечують, а інші хочуть покласти її до своєї кишені. Не її провина, що дурні і мерзотники нею спекулюють. А головне, не тре­ба здригатися при її наближенні, яку б грозу вона не несла з собою. Світ створювався посеред катастроф. Коли справу буде зроблено, її визнають за благо.

… Дайте відійти потокам брудної води, що затопили, як бачи­мо, всю землю, вірте у голубе небо. Зрозуміло, майбутнє занурене у пітьму, ніхто не може сказати достеменно, яким воно буде. В смут­ні часи, подібні до наших, можна зрозуміти приступи відчаю. Як час­то найстійкіші люди під час шторму, загубивши з виду берег, втра­чають владу над собою і починають кощунствувати! Ось чому основою для всіх проявів людської діяльності повинна стати наука. Наука – це єдине, на що можна покластися. Якщо вам треба у щось вірити, зробіть її підпорою політики, так само як і літератури. Ви одразу ж знову станете на силі. Ви на скелі, яка не похитнеться.

Так, є наука, вона впорядкує і саму демократію. Ця демократія – поки що всього-навсього слово: для одних – страховисько, для інших – дійна корова. Я особисто не намагаюсь визначити, що це таке, дові­датись, що вона несе нам доброго чи злого, – з мене досить і того, що демократія приходить за посередництвом науки і що, раніше чи пізніше, наука повинна в ній все обумовити. Наука поховає безумст­ва захисників загального блага, маячню теорії голодних і марно­славців, для того щоб створити новий суспільний порядок, заснова­ний на дійсних істинах, що навіяні самою природою. І тоді навіщо нам турбуватися про майбутнє – воно адже прийде логічним результатом зусиль всього людства. Повторюю, воно прийде нічим іншим, як розвитком життя (5.09.1881 р.).

Пер. укр. мовою за вид.: Э. Золя. Собр. соч.: в 26-ти т. – М.: Худ. литература, 1 967. – Т.26. – С.94-95, 99.