Архів теґу: філософія

ПИТАННЯ ЗАГАЛЬНОКУЛЬТУРНОГО ХАРАКТЕРУ

Філософ, професор Лев Євдокимович Балашов в книзі “Задачи, упражнения, тексты для разбора и анализа по философии” пропонує питання, які дозволяють оцінити ступінь духовного , культурного розвитку студента. Від культурного рівня студента безпосередньо залежить його здатність до осягнення філософії. Задумаймося – чи ми знаємо на них відповіді? Продовження

Дещо з філософської афористики.

Афоризм грецьк . – визначення, вислів) – короткий влучний оригінальний вислів, що зробився усталеним.

В розділ увійшли висловлювання цілої плеяди визначних мислителів Давньої Греції – Аристотеля, Геракліта, Платона, Демокріта, що стверджували головним авторитетом людський розум і непохитну впевненість в тому, що все у світі можна пізнати шляхом системи логічних доведень.

Представлені також висловлювання давньоримських філософів і письменників – Цицерона, Сенеки, Горація, Ювенала. Вони відрізняються глибокою життєвою мудрістю. Вчать доброчинності і високій моральності в діяннях і вчинках людей.

Могутній політ думки, розквіт культури і мистецтва, що характерні для епохи Відродження (термін запроваджений італійським художником і истецтвознавцем, першим біографом великого Леонардо да Вінчі Джордано Вазарі, XVI ст.), знайшли своє відображення у висловлюваннях Д. Бруно, Леонардо да Вінчі, У. Шекспіра та ін. В них прославляються необмежені можливості людини, утверджуються гармонія і краса творчої особистоті і оточуючої дійсності. Пізнє Відродження цікаве тим, що саме в цей час з’являються творці афоризмів . Найвідоміші з них – французькі моралісти Франсуа де Ларошфуко і Жан де Лабрюйєр.

В епоху Просвітництва видатним майстром афоризмів був німецький письменник і вчений Георг Кристоф Ліхтенберг. В його думках, побудованих, як правило, на парадоксах*, озвучувалася різка опозиція до існуючих на той час суспільних норм і порядків.

Важливо, щоб студент не тільки захоплювався мудрістю попередників і сучасників, але і порівнював їх з власними почуттями і уявленнями про життя. Допомогти людині, особливо молодій, стати більш розумним, сильним, добрим, великодушним, переконати її в необхідності слугувати високій меті та ідеалам, керуватися у всьому мірою високої моралі і відповідальності, прагнути як до особистого щастя, так і завжди піклуватися про щастя інших – таким є призначення цього розділу.

Примітка:

*Тут: парадокс (від грецьк. несподіваний, дивний) – думка, що разюче розходиться з усталеними поглядами, начебто суперечить здоровому глуздові, хоч насправді може й не бути хибною.

Всесвіт. Світ. Природа.

Продовження

Г.В.Ф. Гегель. Філософія права.

§57. Людина за своїм безпосереднім існуванням в собі самій є чи­мось природним, зовнішнім своєму поняттю; лише за посередництвом удосконалення свого власного тіла і духа, суттєво ж завдяки тому, що її самосвідомість осягає себе як вільне, вона вступає у володіння собою і стає власністю самої себе і щодо інших. Цей вступ у володіння є разом з тим також і покла­дання у дійсність того, що вона є за своїм поняттям)як можливість , здатність, схильність), за посередництвом чого воно тільки тепер покладається як предмет, відрізняється від простої самосвідомості і тим самим стає спро­можним отримати форму речі.

Примітка. Твердження правомірності рабства (у всіх його найближ­чих обгрунтуваннях – фізичною силою, взяттям у полон, порятунком і збере­женням життя, утриманням, вихованням, доброчинністю, власною згодою раба і т.д.), так само як і виправдання панування як якість права панів взагалі, і всі історичні погляди на правовий характер рабства і панування грунтуються на точці зору, яка вважає людину за природну істоту , розглядає її взага­лі з боку існування (сюди стосується і сваволя), що не відповідає її понят­тю. Твердження про абсолютно неправовий характер рабства , напроти, виходить із поняття людини як духа, як у собі вільного і однобічне в тому відно­шенні, що розуміє людину як вільну за природою чи, що є те ж саме, розуміє як істинне поняття як таке в його безпосередності, а не ідею. Ця антиномія , як і будь-яка антиномія, тримається на формальному мисленні, яке фіксує і стверджує обидва моменти ідеї окремо, кожний для себе, тим самим не відпо­відно до ідеї і в його неістинності. Вільний дух полягає саме в тому (§21), що він не є лише поняття чи тільки в собі, але знімає цей формалізм самого себе, а тим самим і безпосереднє природне існування і дає собі існування тільки як своє, як вільне існування . Той бік антиномії, який стверджує сво­боду, володіє тому тією перевагою, що містить абсолютну вихідну точку – але лише вихідну точку – істини, в той час як другий бік, що зупиняється на іс­нуванні, позбавленому поняття, не містить нічого від розумності і права. Точка зору свобідної волі, з якої починається право і наука про право, вже вийшла за межі тієї неістинної точки зору, у відповідності з якою людина є природною істотою і лише у собі суще поняття і тому здатна бути рабом . Це попереднє неістинне явище стосується дише того духу, який ще перебуває на стадії своєї свідомості;діалектика поняття і лише безпосередньої сві­домості свободи викликає в ньому боротьбу за визнання і відношення пану­вання і рабства . А від розуміння самого об’єктивного духа, змісту права, лише в його суб’єктивному понятті, а тим самим і від розуміння просто як повинно бути що людина в собі і для себе не призначена (визначена) до раб­ства, – від цього нас відмежовує пізнання, у відповідності з яким ідея сво­боди істинна лише як держава.

Добавлення. Якщо міцно триматися того боку антиномії, у відповідності з якою людина у собі і для себе вільна, то цим відкидається рабство. Але те, що хтось є рабом, коріниться у його власній волі, так само у волі народу коріниться те, що він є пригноблений. Тобто, це неправове діяння не тільки тих, хто гнобить народ, але і самих рабів і пригноблених. Рабство стосується стадії переходу від природності людини до істинно морального стану : воно стосується світу, в якому неправо ще є правом. Тут силу має неправо і так само ж з необхідністю перебуває на своєму місці (с. 113-114).

Пер. укр. мовою за вид.: Гегель Г.В.Ф. Философия права (Философское наследие, т.113). – М.: Мысль, 1990.

Продовження

7.ГУМАНІСТИЧНИЙ ПРОЕКТ СВОБОДИ

7.ГУМАНІСТИЧНИЙ ПРОЕКТ СВОБОДИ

Джерело: Людина в цивілізації XXI століття:проблема свободи / В. Г. Табачковський, М. О. Булатов, Т.В.Лютий , Г.І.Шалашенко, Є.І.Андрос, А.М. Дондюк, Г.П.Ковадло, Н.В.Хамітов, О.А.Ярош, В.П.Загороднюк. – К.: Наукова думка, 2005. – 273 с. Режим доступу: http://filosof.com.ua/Tabac.zip

У праці “Проблема людини” М. Бубер зазначає, що філософська антропологія може осягнути людину в її цілісності лише “завдяки систематичному розгляду… розбіжностей, завдяки їх внутрішній динаміці і динамічному взаємозв’язку та завдяки постійній спрямованості відкривати єдине в різноманітному”17. Виходячи з цієї методологічної настанови, спробуємо поставити проблему гуманістичного проекту свободи.

Раніше ми назвали гуманізм основоположним критерієм розвитку свободи в історії людства. Тепер зауважимо, що гуманістичні тенденції є в кожному з історичних варіантів свободи, проте як цілісний концепт гуманістичний проект свободи формується лише в ХХ столітті. І це формування триває в столітті ХХІ.

Коли йдеться про те, що гуманістичний проект свободи є виходом за межі протистояння патріархального та матріархального, у світлі всього сказаного слід наголосити на принциповій обставині: цей проект свободи означає вихід за межі патріархального та матріархального , а не патріархального й феміністичного проектів свободи. Адже, як ми бачили, феміністичне є така еволюційна форма матріархального, яка зближується з патріархальним. Гуманістичне долає не ілюзорно-невротичне протистояння патріархального й феміністичного, а дійсну, зрілу суперечність чоловічого й жіночого в його екзистенційних та соціальних вимірах. Саме тому гуманістичний проект свободи в його гендерних вимірах може бути названо андрогінним проектом свободи 18.

Гуманістичний проект свободи як андрогінний проект свободи породжує свободу, не відчужену від любові. Саме тому в його межах виникає можливість майбутнього звільнення від невротизму патріархального та феміністичного буття. Свобода перестає бути свободою відокремлення Чужого та від Чужого, стає свободою прийняття-розуміння Чужого, свободою синтезування з ним. Вона стає свободою доведення Чужого до Іншого, а Іншого до Близького. Гуманістичний проект свободи викликає до життя свободу творчої толерантності.

Гуманістичний проект свободи є проект креативної свободи . Це означає, що свобода, звільнюючись від абсурду, розкриває глибинні творчі можливості людини, яка дістає можливість конструювати власну долю. У гуманістичному проекті свобода перестає бути підпорядкуванням необхідності, вона проходить шлях від усвідомлення до творення необхідності, більше того, – до творення любові . На цьому рівні відбувається поєднання у свободі волі й натхнення. Свобода стає не просто безкінечною реалізацією вибору, що спричиняє муку й бажання втекти від свободи, а реалізацією осмисленого вибору, красою Вибору , яка стає красою Вчинку .

Метафори “краса Вибору” й “краса Вчинку” мають своєю передумовою таку екзистенційну ситуацію, в якій відповідальність як моральнісна вимога, “корелят необхідності у сфері духу”19не зникає, а стає справді органічною . Лише тоді ми маємо дійсно органічну свободу, яку І. Кант визначав як здатність самочинно починати низку подій і яка доводить себе до здатності створювати комунікацію через творення низки вчинків.

Відтак вияскравлюється образ людини майбутнього, свобода якої не пригнічує свободи Іншого, екзистенційні, внутрішні виміри якої не тільки не суперечать політичним, економічним та правовим, а й органічно актуалізують їх.




1 Мова йде передусім про повість Альбера Камю “Сторонній” та про “Міф про Сізіфа: есе про абсурд”.

2 Докладніше див.: Хамітов Н . Антропологія граничного буття: постановка проблеми // Колізії антропологічного розмислу. – К., 2002. – С. 98 – 107; а також: Хамитов Н. Философия человека: от метафизики к метаантропологии. – К., М. – 2002.

3 ХайдеггерМ. Что такое метафизика? // Хайдеггер М. Время и бытие. – М., 1993. –С.22.

4 Рікер П . Гуссерль: аналіз його феноменології // Зарубіжна філософія ХХ століття. Кн. 6. – К., 1993. – С. 206.

5 Вандерфельс Б. Топографія Чужого: студії до феноменології Чужого. – К., 2004. – С. 11.

6 Див.: Хамітов Н . Самотність у людському бутті: досвід метаантропології. – К., 2000.

7 Докладніше див.: Хамитов Н . Философия человека: от метафизики к метаантропологии. – С. 145 – 170.

8 Там само. – С. 221 – 326.

9 ТабачковськийВ.Г. Людина– екзистенція– історія. –К., 1996. –С.13.

10Див. згадану працю, а також: ТабачковскийВ.Г. Человеческое мироотношение: данность или проблема? –К., 1993.

11 ТабачковскийВ.Г . Людина– екзистенція– історія. –С.13.

12 Фромм Э. Бегство от свободы // Бегство от свободы. Человек для себя. – Минск, 1998. – С. 176.

13 ШелерМ. Человек в епоху уравнивания // ШелерМ. Избр. произведения. –М., 1994. –С.114.

14Там само.

15 КанигінЮ. Шлях аріїв. Україна в духовній історії людства. – К., 1997. –С.282.

16Там само.

17 БуберМ. Проблема человека // Два образа веры. – М., 1995. – С.162.

18Визначення поняття “андрогінізм” див.: Хамітов Н. Андрогінізм // Філософський енциклопедичний словник. – К., 2002. – С. 23.

19 Бичко І . Свобода // Там само. – С. 570.

Г.В.Ф. Гегель. Філософія природи

Г.В.Ф. Гегель. Філософія природи . – Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – М.: М ы сль, 1975. – Т.2.

Тваринний організм будучи живою всезагальністю є поняттям, яке проходить через свої три визначення як умовиводи, з яких кож­не є в собі однією і тією ж тотальністю субстанціональної єднос­ті і разом з тим, у відповідності із визначенням форми, переходом в інші, так що наслідком цього процесу є виникнення тотальності як існуючої. Тільки як це, що відтворює себе, а не як суще живе є і зберігається, воно є лише остільки, оскільки воно саме робить себе тим, що воно є; воно є метою, що передує , яка сама є тільки результатом. Організм слід тому розглядати: 1) як індивідуальну ідею, яка в своєму процесі відношення тільки до самої себе і все­редині самої себе зливається з собою – образ; 2) як ідею, яка від­носиться до свого іншого, до своєї неорганічної природи, кладучи її в самій собі ідеально, – асиміляція; 3) як ідею, що відносить­ся до другого, яке саме є живим індивідуумом, і, таким чином, від­носиться в другому до самої себе – родовим процесом.

Добавлення . Тваринний організм є мікрокосмом, що набув бут­тя для себе, центром природи, в якому вся неорганічна природа об’єдналася і ідеалізувалася; це повинно бути показаним в подаль­шому викладі. Оскільки тваринний організм є процесом суб’єктив­ності, яка у зовнішньому відноситься до самої себе, остільки тут вперше решта природи є наявною як зовнішня, бо тварина зберіга­ється саме в цьому відношенні до зовнішнього. Для рослини, яка виходить назовні, не зберігаючись поістині в цьому відношенні до другої, решта прароди ще не існує як зовнішнє. Життя тварини як її власний продукт, як самоціль є метою і засобом одночасно. Ме­та є ідеальним визначенням, що вже існувала колись; і так як да­лі настає діяльність реалізації, яка повинна узгодитись з наяв­ним визначенням, то не виникає нічого нового. Реалізація є точно так само поверненням до себе. Досягнута мета має той самий зміст, який вже є наявним у діючому; і, таким чином, із усіма своїми діями живе, не рухається далі. Будучи своєю власною метою, орга­нізм є разом з тим власним засобом, бо він (с.467) не є чимось існуючим стійко. Нутрощі тварини, її члени взагалі, увесь час поклада­ються ідеально, спрямовуючись у своїй діяльності одне проти од­ного; і так як кожний член, будучи центром, продукує себе за ра­хунок інших та існує він лише як наслідок процесу. Іншими слова­ми: те, що знімається і проводиться, таким чином, не ступінь засобу, саме є метою, є продуктом. Як те, що розвиває з себе понят­тя, тваринний організм є ідеєю, яка лише розкриває відмінності поняття, і кожний елемент поняття містить у собі інші, будучи сам системою і цілим. Ці тотальності, будучи цілком визначеними про­дукують у своєму переході ціле, яким є у собі кожна система, про­дукують його як одиничне, як суб’єкт.

Перший процес є процесом, що стосується себе, що стає тілес­ним організму, який має друге в самому собі, другий же процес, спрямований проти неорганічної природи, тобто проти свого “у-собі”, як проти другого, є першоділенням живої істоти, її діяль­ним поняттям, третій процес – вищий за два перших, будучи проце­сом між одиничністю і всезагальністю, процесом взаємодії інди­відуума з самім собою ж з родом, з яким він у собі є тотожним. У довершеної тварини, в людському організмі, ці процеси є виявлними найбільш повно і виразно; в цьому вищому організмі є присутнім, таким чином, всезагальний тип, на якому і з якого тільки і може бути пізнане і виведене значення нерозвиненого організму (с.468).


Г.В.Ф. Гегель. Філософія природи. – Энциклопедия философских наук: В 3-х т. – М.

6.ПАТРІАРХАЛЬНИЙ ТА ФЕМІНІСТИЧНИЙ ПРОЕКТИ СВОБОДИ

6.ПАТРІАРХАЛЬНИЙ ТАФЕМІНІСТИЧНИЙ ПРОЕКТИ СВОБОДИ

 

Джерело: Людина в цивілізації XXI століття:проблема свободи / В. Г. Табачковський, М. О. Булатов, Т.В.Лютий , Г.І.Шалашенко, Є.І.Андрос, А.М. Дондюк, Г.П.Ковадло, Н.В.Хамітов, О.А.Ярош, В.П.Загороднюк. – К.: Наукова думка, 2005. – 273 с. Режим доступу: http://filosof.com.ua/Tabac.zip

Слід констатувати, що в межах патріархального проекту свобода ототожнюється передусім з владою та можливістю домінування . Не дивно тому, що відмітною рисою патріархального проекту свободи є “прогресизм” – налаштованість на поступ і підкорення природи будь-якою ціною. Продовження

Андре Моруа “Відкритий лист молодій людині про науку жити”

 

( Уривок)

Мені 80 років , вам 20. Від усіх, хто вас знає, я чув про вас багато доброго. Продовження

Партнерські посилання: