Архів теґу: честь

Шарль Луї Монтеск ’є. Перські листи. Лист 40. Узбек до Іббена у Смирну 1 .

Коли помирає який-небудь шляхтич , люди збираються у мечеті
і над ним проголошують надгробне слово, що є хвалебною промовою
на його честь, промовою з якої трудно правильно судити про заслуги покійного.

Я б скасував усі поховальні урочистості. Людей слід оплакувати при народженні , а не після смерті. До чого церемонії і вся ця гнітюча обстановка, якими оточують вмираючого в його останні хвилини, до чого навіть сльози його рідних і горе друзів, як не для того, щоб ще більше поглибити невідворотну для нього втрату!

Ми настільки сліпі , що не знаємо, коли нам засмучуватися

і коли радіти : ми майже завжди віддаємося оманливому сумові чи оманливим радощам.

Коли я бачу, як кожного року Могол по-дурному кладеться на ваги: змушує зважити себе, ніби бика; коли я бачу, як народ радіє, що правитель цей зробився ще грубшим, тобто ще більш нездатний керувати підданими, я відчуваю, Іббене, співчуття до людського навіженства.

З Парижа , місяця Реджеба 2 20-го дня, 1713 року.

Продовження

Ф. Шіллер. ЛИСТИ ПРО ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ЛЮДИНИ.

ЛИСТ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ


Оскільки свобода, породжується виключно естетичним настроєм духу, не важко зрозуміти, що настрій цей може виникати із свободи, тобто походити з моральності. Він має бути даром природи; тільки щасливий випадок може порвати окови фізичного стану і дикуна привести до краси.

Закробок краси , однак, не розвивається там, де скупа природа позбавила людину всякої втіхи, а також де марнотратна природа звільнила її від будь-яких особистих зусиль, де тупа чуттєвість не відчуває потреби і палка жага не знаходить вдоволення. Вона ніжно броститься не там, де людина-троглодит ховається в печерах і, будучи вічно самотньою, ніколи не знаходить людськості поза собою, і не там, де людина-кочовик вливається до войовничої орди і, будучи вічно лише числом, ніколи не знаходить людськості у собі, – а тільки там, де вона мирно проживає у власній хатині, а переступивши поріг, тут же розмовляє з усім родом. Чуття і дух, сила сприймальна й сила творча розвиватимуться у щасливій рівновазі, що є душею краси й умовою людськості тільки там, де лагідний ефір готує чуття до найлегшого дотику й енергійне тепло надихає розкішну матерію; де царство сліпої маси повалено вже у мертвому творінні й звитяжна форма ушляхетнює навіть найнижчі натури; де радісні умови і благословенне небо, де тільки дійсність приводить до втіхи і тільки втіха – до діяльності; де із самого життя виникає священний порядок, а із закону порядку розвивається тільки життя; де уява одвічно тікає від дійсності, однак ніколи не втрачає простоти природи.

А що саме сповіщає нам про перехід дикуна до людськості? Історія, скільки б ми її не питали, дає лише одну відповідь: в усіх народів, що позбулися рабства тваринного стану, це виявляється через радість од видимості і через нахил до оздоблювання та гри.

Найбільша глупота і найвищий розсудок засвідчують тут певну спорідненість між собою, бо однаковою мірою домагаються лише реального і зовсім не вразливі до простої видимості. Спокій першої здатна розбурхати тільки безпосередня присутність об’єкта в чуттєвому сприйманні, а другого може заспокоїти лише підтвердження його понять фактами досвіду; одне слово, глупота не в силі піднятися над дійсністю, а розсудок нездатний зупинитися нижче істини. Оскільки ж потреба реальності і прив’язаність до дійсності є лише наслідками нестачі, то байдужість до реальності і зацікавленість видимістю є справжнім розширенням людськості і рішучим кроком до культури. По-перше, це засвідчує зовнішню свободу: бо поки панує необхідність і спонукає потреба, уява міцно прикута до дійсності; її вільна сила розвивається тільки тоді, коли потреба вдоволена. По-друге, це засвідчує, однак, і внутрішню свободу, бо дозволяє нам побачити силу, котра надає собі руху, незалежно від зовнішніх причин, і має достатню кількість енергії, щоб чинити опір настирливій матерії. Реальність речей – справа самих речей; видимість речей – справа людини, і дух, котрий втішається видимістю, милується вже не тим, що він сприймає, а тим, що він творить.

Певна річ, тут ідеться про естетичну видимість, яка відрізняється від дійсності й істини, а не про логічну, яку часто змішують з естетичною і яку, таким чином, полюбляють за те, що вона – видимість, а не за те, що вважають її чимось кращим. Лише перша видимість – гра, тим часом як друга – завжди обман. Переоцінка цієї першої видимості ніколи не заподіє шкоди істині, бо тут зовсім відсутня небезпека підміни, а завадити істині може тільки вона; зневажати її – означає зневажити прекрасне мистецтво взагалі, оскільки видимість становить його суть. Проте розсудок іноді прямує до реальності з такою запопадливістю й нетерпінням, що висловлюється презирливо про всяке мистецтво прекрасної видимості, бо воно, мовляв, є тільки видимістю, однак таке трапляється лише тоді, коли розсудок пригадає собі названу вище спорідненість. Про необхідні межі прекрасної видимості я говоритиму ще окремо.

Андре Моруа “Відкритий лист молодій людині про науку жити”

 

( Уривок)

Мені 80 років , вам 20. Від усіх, хто вас знає, я чув про вас багато доброго. Продовження

Майстер (Богдан Ступка). Частина 10

— Хто для тебе є Лариса? — Це мій життєвий талісман.

Продовження

Майстер (Богдан Ступка). Частина 2

Це не перша моя книжка про Богдана Сильвестровича Ступку. Сподіваюся, що зацікавлений читач знає про раніще видані «Театральний тандем. Феномен Данченка — Ступки» та «Богдан Ступка. Штрихи до портрета». Втім на історичному зламі (а нам судилося жити на межі двох століть і тисячоліть) кожна людина виявляє себе цікавіще й глибще, а надто людина непересічна. Доля подарувача мені шанс чути, бачити, знати Богдана Ступку… Тож, як сказано, «І в книжці спиши це, і нехай на пізніші часи воно буде…» Від автора Продовження

І. Кант Загальна природнича історія і теорія неба .

Передмова

Я обрав тему, яка за своєю внутрішньою трудністю, а також з точки релігії у змозі від самого початку викликати у багатьох читачів несхвалення та упередження. Відшукати те, що пов’язує одне з одним у систему великі ланки Всесвіту у всій його безконечності;показати, як із початкового стану природи на підставі механічних законів природи утворилися самі небесні тіла і що є джерелом їхніх рухів, – розуміння цього здавалося б далеко випереджає сили людського розуму, з іншого боку, релігія погрожує урочисто виступити із звинуваченням проти тієї зухвалості, коли набувають сміливості приписувати природі, що є сама собою, такі наслідки, в яких справедливо вбачають безпосередню руку Все­вишнього, і побоюються віднайти у нескромності подібних міркувань до­кази на захист боговідступництва. Я чудово бачу всі ці утруднення і все ж не падаю на дусі. Я усвідомлюю всю силу перешкод, що постають переді мною, і все ж не впадаю у відчай. Із слабкою надією, рушив я у не­безпечну подорож і вже бачу обриси нових країв. Ті, хто віднайде у со­бі мужність продовжити це дослідження, вступить у ці краї і відчує задоволення, даш їм своє наймення.

Я зважився на це починання , лише переконавшись, що воно не супере­чить вимогам релігії. Старанність моя подвоїлася, коли я побачив, як із кожним кроком усе більше і більше – розсіювався туман, в мороці якого, здавалося, ховаються чудовиська, і як після їхнього зникнення велич Все­вишнього возсіяла найяскравішим світлом. Усвідомлюючи, що теперішні мої зусилля не заслуговують на оскарження, я добросовісно вкажу на все, що у моєму задумі могло б здатися благомислячому чи ж слабкому розумові негожим, і я готовий надати все це на строгий суд правовірного ареопагу із тією щирістю, яка свідчить про чесний спосіб думок. Послухаймо ж, які докази може навести в даному випадку захисник віри.

Якщо світобудова із усією її стрункістю і красою є лише результатом­
дії матерії , що підпорядкована своїм загальним законам руху, якщо
сліпа механіка сил природи у змозі розвиватися із хаосу до такої величі Продовження

Партнерські посилання: