Концептуальні побудови, що утворюють сукупне тематичне поле філософсько-педагогічної антропології, не зважаючи на спільну антропологічну орієнтацію, є плюралістичними як у визначенні світоглядних та методологічних засад, так і у виборі дослідницьких пріоритетів.
Розглянемо детальніше основні парадигми сучасної педагогічної антропології (нагадаємо, що вона є підрозділом, який розглядає людину у цілісності усього, що є). Вони утворюють своєрідні парадигмальні центри, навколо котрих групуються їхні відгалуження. Усі вони тісно переплітаються між собою. Отже, у тематичному полі філософсько-педагогічної антропології, як до речі, у філософській антропології взагалі, якщо йдеться про її широке розуміння, не існує єдиної “правильної” домінуючої теорії, бо всі вони розглядають, описують або уточнюють різні аспекти людського буття, освіти й виховання. Комунікативні зв’язки, взаємовпливи між парадигмальними центрами мають досить широкий діапазон – від консенсусу за принципом взаємодоповнюваності до конфлікту інтерпретацій, що зумовлюється як внутрішніми теоретичними засадами різних версій педагогічної антропології, так і її духовним довкіллям, сукупністю тих соціокультурних чинників, котрі набули назву “духу часу”, а також конкретними соціокультурними контекстами. Відомий німецький філософ і педагог А. Тремль пише: “Виховання є загальним поняттям, до того ж воно – вважайте це застереженням – є досить широким загальним поняттям… У пастку нескінченних пошуків потрапляють ті, які з будь-яких причин, – намагаються відшукати “справжнє”, автентичне поняття виховання. Таке його хибне розуміння, притаманне деяким авторам, які занадто вперто наполягають на розкритті “сутності” виховання, стоячи на позиціях есенціалізму, що тяжіє до платонівської теорії пізнання”14. Це саме торкається освіти й навчання. Отже, здобутки кожної антропологічно орієнтованої концепції освіти і виховання мають наукову значущість і збагачують наші уявлення про людину та її місце у світі.
Парадигмальні центри сучасної західної педагогічної антропології Західноєвропейська континентальна (німецька) педагогічна антропологія Західноєвропейська і постмарксистська педагогічна антропологія Англо-американська педагогічна антропологія теоретичні витоки: 1) німецька класична філософія (Кант, Гердер, Фіхте) концепція людини як вільної, автономної істоти, здатної до формування і до трансценденції, обґрунтування виховання “від дитини”, вимога гуманізації педагогічних практик; людиновимірність національного виховання (Кант, Гумбольдт, Фіхте); 2) вчення Ніцше про людину як незавершену трансцендентну істоту; 3) вчення М. Шелера про людину як “недостатню істоту” та про її принципову “відкритість світу”. Основні концептуальні побудови: 1. Філософсько-антропологічні концепції освіти та виховання; основні положення: освіта і виховання “вписані до еволюційного плану людини”, є суттєвою складовою антропосоціогенезу, завдяки їм людина може виступати творінням і творцем культури; функції освіти й виховання : – компенсація природної недостатності людини; (біологічна або компенсаторська теоретичні витоки: 1) німецька класична філософія (Гегель, Гердер, Гумбольдт, Фойєрбах: ідея єдності духовного, культурного і соціального поступу, вчення про позитивну і негативну свободу, освіта і виховання як єдність філогенезу і онтогенезу людства, обґрунтування необхідності авторитарного виховання і навчання загальному; 2) марксистська філософська антропологія (вчення про людську сутність як сукупність усіх суспільних відносин, положення про єдність біологічного і соціального в людині, емансипаторська спрямованість); 3) неомарксизм Франкфуртської школи (ідея еволюціонізма, теорія комунікативної дії і обґрунтування принципової значущості соціального навчання (Ю. Габермас); 4) теорія цивілізаційного процесу Н. Еліаса як історична антропологія, що розглядає в історичній перспективі наслідки соціального навчання (розвиток здатності індивідів до самоконтролю і самодисципліни), різні теоретичні витоки: 1) Британська і американська культурна антропологія (Б. Маліновський, М. Мід та ін.) 2) теорія символічного інтеракціонізму (Дж Мід) 3) філософія американського прагматизму 4) європейська континентальна філософська антропологія і екзистенціалізм 5) теорія раціонального вибору 6) сучасні дискурси з проблем мультикультуралізму і гендерної рівності; 7) антропологічні засади виховання і освіти у мультикультурному суспільстві (Ч. Тейлор, Е. Гутмен, М. Волцер, Е. Блум та ін.) Основні концептуальні побудови: 1. Екзистенціальні концепції виховання й освіти із збереженням прагматиської орієнтації на успіх (прагматизація екзистенціалізму Б. Мітчел та ін.) 2. Феноменологічні концепції освіти й виховання (описи виховання й навчання з позицій життєвого світу людини Дж. Траутнер та 99Західноєвропейська континентальна (німецька) педагогічна антропологія Західноєвропейська і постмарксистська педагогічна антропологія Англо-американська педагогічна антропологія антропологія А. Гелена, Г. Плеснера) – забезпечення культурної та соціальної спадкоємності; – створення передумов розгортання культурної творчості. 2. Екзистенціально-антропологічні концепції освіти і виховання, де наголошуються вимоги “духовного пробудження людини, її повороту до справжнього буття, тощо (О. Ф. Больнов) 3. Діалогічна педагогіка на екзистенціально-антропологічних засадах обґрунтовує виховання і навчання як принципово діалогічний процес, що має екзистенціальне значення ; педагогічні відносини між учнем та вчителем розглядаються як суб’єктно-суб’єктні (М. Бубер, В. Брецінка). 4. Релігійні екзистенціально-антропологічні концепції виховання обґрунтовують духовний вимір освіти й виховання, орієнтують людину на реалізацію свого гуманістичного призначення через відкритість не тільки світу, а й Богу. модифікації балансу між “Я” і “Ми” в історичному розвитку суспільств; 5) фройдомарксизм.
Основні концептуальні побудови: 1. Емансипаторська педагогіка освіта і виховання розглядаються як засоби самореалізації людини та її призначення, криють у собі потенціал духовного оновлення суспільства. Емансипаторська педагогіка як критика ідеології подолання фактичного педагогічного насилля і визволення креативного потенціалу людини. Процесуальний підхід до виховання і навчання, поворот до “педагогічної дійсності” (Г. Бланкертц, В. Клафкі, К. Молленгауер та ін.) 2. Еволюційна педагогіка, основні положення: виховання і освіта розглядаються в еволюційній перспективі, виявляються соціобіологічні засади виховання і соціального навчання, критично аналізується сучасні моделі освіти у культурно-еволюційній перспективі, визначаються межі творчого виховання і пороги інноваційності у освіті. інші) 3. Критична педагогіка розробка на засадах соціальної антропології стратегій протистояння – формування засобами освіти і виховання критичної свідомості, забезпечення гендерної і культурної рівності, аналіз суб’єктивності, репрезентованої у освітніх і виховних процесах (П. Макларен, Н. Постмен та ін.). Ця схема, безперечно, не є повною, але дозволяє порівняти різні аспекти і підходи, які розкривають антропологічний вимір освіти й виховання. Показово, що в усіх виділених вище версіях педагогічної антропології зберігається її гуманістична спрямованість.
Завантаження ...