104 views

Архів за: Лютий 2012

Поганих слів нема — є тільки погані думки, висловлені ними.

Півслова не має ні голови, ні хвоста.

Гучні слова і масне м’ясо не застряють у горлі.

Осел, що носить на спині книжки, не стане мудрецем.

Коли жуєш власні слова, легко звихнути щелепу.

Хто вважає себе за дуже мудрого, недалеко втік від віслюка.

Нема такого мудреця, щоб не лаяв себе за якийсь свій вчинок.

Там, де один дурень, скоро буде десять.

Одна мавпа робить багатьох мавпами.

Слово вражає тяжче за шаблю.

О.Кобилянська до Осипа Маковея¹ . Лист від 13 січня 1902 р.


Я прочитала Ваші “Соколики і панни”² в “Ділі”. Дуже мені хочеться Вам дещо про це сказати, і тому я так гаряче забалакаю до Вас. У пані Стоцької на вечері скаржилася мені одна дама на Вас за той фейлетон (я ще тоді його не читала), казала, що була би того від Вас не сподівалася (це за неприймання молодих людей вдома вона скаржилася). Ну, я нічого не могла сказати, бо не знала фейлетону. А знов ще перед тим говорила мені одна дамочка, що львівське жіноцтво обурене. Я лише цими днями прочитала фейлетон. Впізнала я Вас відразу за стилем, хоч би мені були і не казали, що це Ви писали. Щоправда, Ви дуже з гумором написали, а, що важливіше, багато правди сказали я б сказала – подекуди навіть замало . Не погоджуюсь лише з Вами лише щодо думки про спільне виховання дівчат і хлопців . Воно не привело б до тих наслідків, про які Ви думаєте, навпаки трохи більше отупіння почуттів з обох боків, трохи менше сорому і невинності також з обох боків. Я була колись також такої думки, але потім читала дещо на ту тему, чула; чула і в Росії дещо про те – і мій запал згас. Мусив згаснути. Слушний і Ваш закид українським родинам, що не займаються і не приймають в дім молодих людей із бідніших класів. Та бачите, це тут таки багато від батьків залежить. Наша інтелігенція рекрутується з селян і міщан – то чому забувають про це так швидко ті батьки, котрі самі вийшли з-під стріхи? Це вони повинні звертати увагу своїх жінок, і доньок, і синів на таких усунених хлопців, і гуманніше чинити з ними, як чинять. Вони самі дуже часто забувають шлях, який пройшли, і соромляться не раз своєї родини. Дівчатам нема що дивуватись, що їм такий “ого” (франт) краще подобається і що вони воліють таких, котрі коло них вихором увихаються. Це безпечність самої молодості, а так, як між молодими хлопцями є дуже мало таких, що воліють поважної розмови з дівчиною, – так і між дівчатами припадає на сотню 2-3, котрі б воліли інакше бавитись, як крутитися. Звичайно, скаче більша половина одних і других з однаковим запалом і будуть ще, певно, скакати, доки будуть існувати молоді ноги, а ті, що бувають в молодості самі і між веселим гуляючим гуртом, залишуться “самобутніми людьми” і в пізнішому віці. Другою причиною того, що не приймають хлопців в дім, – це та, що зараз зчиняється ґвалт, що ось вже ловлять. Дівчата і мами налякані тим. Від кого це виходить? Чи не від чоловіків? Від кого чуємо такі зауваження, як: ”Ого, вже…”, або “Не може витримати…”, або “Вже їй крайня пора” і т.п. інші ображаючі зауваження. Вважаєте – дівчата і мами це знають? І у них своя амбіція. Часом такими зауваженнями отруять дівчині так душу, що вона і тіні чоловічої боїться, а не щоб ще настільки сміливості набралася та намагалася чоловікам подобатися, чи можливо, скажемо делікатніше, зайняти його собою. Це так, як би чудовисько стояло за нею – і паралізувало. Я маю на увазі тут здебільшого інтелігентних і невинних дівчаток. Або, коли молодий хлопець любить чи чоловік – це нічого, це природно, але коли дівчина любить – о, то це в ній ніщо інше, як лише “самиця” заворушилася. Це треба в ній відразу аналізувати і обдерти її почуття з всяких ідеалів і з всякої чистоти. Не знаю. Любов матері шанується, любов сестер ціниться, але чому любов дівчини має в болото стягатися – залишиться для мене таємницею, доки жити буду. Знаю лиш, що такий закид є кривдою – і червоною, як кров, і що його не забувається. Правда, щодо розповсюдження таких ідей спричинилася натуралістична література, котра поставила культ самого організму на шпиль. Зате і є тепер наслідки найгрубішої безілюзійності. Та, слава Богу, що вона відіграла вже свою роль і що всі кращі уми відвертаються від неї назад до душі…


ПРИМІТКИ:

¹ Передруковано сучасною літературною українською мовою за виданням: Ольга Кобилянська. Твори: в п’яти томах. – К.: Держвидав художньої літератури, 1963. – Т.5. – С.499-501.

Учені дурні — найдурніші.

Хто вийде голий на село, той має велику відвагу й мало розуму.

Поки дурний мовчить, його мають за мудрого.

Коли хочеш знати, чи дурень дуже дурний, почни йото хвалити.

Якби все залежало від бороди, то цап був би проповідником.

2. Освіта як повторення і ретроспекція

Ідеї стосовно розвитку і формування за допомогою зовнішніх чинників сягають корінням біологічної і культурної теорії, а також теорії повторення. Індивід розвивається, однак його власний розвиток повторює послідовно всі стадії розвитку тваринної еволюції і людської історії. Перше повторення відбувається фізіологічно, друге — це результат освіти. Перша біологічна істина, яка полягає в тому, що індивід у своєму розвитку від малого ембріона до зрілости нагадує еволюційну історію тварин від найпростіших форм до найскладніших (у біологічних термінах — це наслідування онтогенезою філогенез»), нас зараз не цікавить, натомість хотілося б докладніше зупинитися на науковому підгрунті культурного повторення минулого. Теорія культурного повторення наголошує на тому, що дитина на якомусь шаблі свого розвитку є дикуном, у неї інстинкти хижого мандрівника, тому, що її предок колись жив таким життям. Як підсумок, властива навчальна програма, особливо з літератури: міти, народні пісні і казки — шіасне становить те, що створило людство на цьому щаблі розвитку. Тоді дитина проходить наступну стадію, щось на кшталт кочового періоду, і так доти, аж поки не підготується до участи в сучасному житті, тобто не прийде до нашої культурної доби.

У такій формі і послідовності вибудувалася теорія, що вийшла далеко за межі маленької школи в Німеччині (у цій країні жило найбільше її послідовників), хоч і не знайшла великого застосування в житті. Однак ідея про те, що освіта — ретроспективна за своєю суттю, що первинно вона відображала минуле (особливо давні художні тексти) і що на розум накладає відбиток духовна спадщина минулого, збереглася. Ця ідея згодом вплинула на вищу освіту, особливо на ідею про цінність іспитів (у їхньому стислому тлумаченні).

Передусім хибне вже саме підгрунтя цієї теорії. Ембріонний розвиток ЛЮДИНИ, безперечно, зберігає сліди нижчих форм життя. Однак це перекреслює минулі стадії. Адже якби були якісь точні закономірності такого повторення, не відбулося б еволюції. Кожна нова генерація дещо нагадує своїх предків. Словом, розвиток — це трансформація із найменшою затратою часу за первинною схемою зростання. Із цього випливає, що мета освіти — сприяти цьому “спрощеному” зростанню. Велика перевага незрілосте в тому, що, мовлячи освітніми термінами, ми спроможні звільнитися від батьківської опіки, переростаючи у своєму житті минуле. Справа освіти — звільнити молодь від потреби проходити всі етапи минулого, повторювати їх. Суспільне довкілля молоді складається із сучасних звичок, почувань, думок цивілізованої людини. Ігнорувати прямий вплив на молодь цього довкілля означає просто заперечувати освітні функції. Біологи стверджують, що історія розвитку багатьох тварин нагадує нам різні хитромудрі, чітко окреслені, більше чи менше невдалі зусилля, що спрямовані на уникнення повторення й на заміщення спадкового методу на безпосередній. Звичайно, було б нерозумно, якби освіта не підходила зважено до того, щоб сприяти усвідомленому досвіду, і зусилля щодо цього стають усе вдалішими.

У хибному контексті цієї теорії, який, власне, і перекручує її суть, знаходимо зерно істини. З біологічного погляду нам точно відомо, що розвиток будь якої дитини починається з імпульсів — сліпих, випадкових і спорадичних, які часто суперечать одні одним, непристосованих до безпосереднього довкілля. Однак це частина розумної діяльности, намагання застосувати продукти минулої історії (наскільки вони придатні) у майбутньому. Позаяк вони подають вислід первинного досвіду, їхнє значення, без перебільшення, важко переоцінити. Літературні твори минулого, залучені в сучасне, є частиною нинішнього довкілля, але існує велика різниця між тим, чи вони стають для нас сучасними джерелами, а чи допомагають визначати норми і моделі минулого.

Що вище мавпа стрибає, бо більше показує свій зад.

Краще бути собачою головою, ніж лев’ячим хвостом.

Краще спотикатися ногами, ніж язиком.

Хто питає про відоме, в того, певне, не всі дома.

Як хтось обдурив тебе раз, то скривдив, а як двічі, то віддав тобі належне.

Є багато віслюків, що ніколи не носили мішків.

Станеш віслюком, то носитимеш мішки для кожного.

У багатьох віслюків тільки дві ноги.

Не в усіх віслюків довгі вуха.

Курка, що багато кудкудаче, не вбереже яйця.

Партнерські посилання: