Архів за: Лютий 2012

Я прочитала Ваші “Соколики і панни”² в “Ділі”. Дуже мені хочеться Вам дещо про це сказати, і тому я так гаряче забалакаю до Вас. У пані Стоцької на вечері скаржилася мені одна дама на Вас за той фейлетон (я ще тоді його не читала), казала, що була би того від Вас не сподівалася (це за неприймання молодих людей вдома вона скаржилася). Ну, я нічого не могла сказати, бо не знала фейлетону. А знов ще перед тим говорила мені одна дамочка, що львівське жіноцтво обурене. Я лише цими днями прочитала фейлетон. Впізнала я Вас відразу за стилем, хоч би мені були і не казали, що це Ви писали. Щоправда, Ви дуже з гумором написали, а, що важливіше, багато правди сказали – я б сказала – подекуди навіть замало . Не погоджуюсь лише з Вами лише щодо думки про спільне виховання дівчат і хлопців . Воно не привело б до тих наслідків, про які Ви думаєте, навпаки трохи більше отупіння почуттів з обох боків, трохи менше сорому і невинності також з обох боків. Я була колись також такої думки, але потім читала дещо на ту тему, чула; чула і в Росії дещо про те – і мій запал згас. Мусив згаснути. Слушний і Ваш закид українським родинам, що не займаються і не приймають в дім молодих людей із бідніших класів. Та бачите, це тут таки багато від батьків залежить. Наша інтелігенція рекрутується з селян і міщан – то чому забувають про це так швидко ті батьки, котрі самі вийшли з-під стріхи? Це вони повинні звертати увагу своїх жінок, і доньок, і синів на таких усунених хлопців, і гуманніше чинити з ними, як чинять. Вони самі дуже часто забувають шлях, який пройшли, і соромляться не раз своєї родини. Дівчатам нема що дивуватись, що їм такий “ого” (франт) краще подобається і що вони воліють таких, котрі коло них вихором увихаються. Це безпечність самої молодості, а так, як між молодими хлопцями є дуже мало таких, що воліють поважної розмови з дівчиною, – так і між дівчатами припадає на сотню 2-3, котрі б воліли інакше бавитись, як крутитися. Звичайно, скаче більша половина одних і других з однаковим запалом і будуть ще, певно, скакати, доки будуть існувати молоді ноги, а ті, що бувають в молодості самі і між веселим гуляючим гуртом, залишуться “самобутніми людьми” і в пізнішому віці. Другою причиною того, що не приймають хлопців в дім, – це та, що зараз зчиняється ґвалт, що ось вже ловлять. Дівчата і мами налякані тим. Від кого це виходить? Чи не від чоловіків? Від кого чуємо такі зауваження, як: ”Ого, вже…”, або “Не може витримати…”, або “Вже їй крайня пора” і т.п. інші ображаючі зауваження. Вважаєте – дівчата і мами це знають? І у них своя амбіція. Часом такими зауваженнями отруять дівчині так душу, що вона і тіні чоловічої боїться, а не щоб ще настільки сміливості набралася та намагалася чоловікам подобатися, чи можливо, скажемо делікатніше, зайняти його собою. Це так, як би чудовисько стояло за нею – і паралізувало. Я маю на увазі тут здебільшого інтелігентних і невинних дівчаток. Або, коли молодий хлопець любить чи чоловік – це нічого, це природно, але коли дівчина любить – о, то це в ній ніщо інше, як лише “самиця” заворушилася. Це треба в ній відразу аналізувати і обдерти її почуття з всяких ідеалів і з всякої чистоти. Не знаю. Любов матері шанується, любов сестер ціниться, але чому любов дівчини має в болото стягатися – залишиться для мене таємницею, доки жити буду. Знаю лиш, що такий закид є кривдою – і червоною, як кров, і що його не забувається. Правда, щодо розповсюдження таких ідей спричинилася натуралістична література, котра поставила культ самого організму на шпиль. Зате і є тепер наслідки найгрубішої безілюзійності. Та, слава Богу, що вона відіграла вже свою роль і що всі кращі уми відвертаються від неї назад до душі…

ПРИМІТКИ:

¹ Передруковано сучасною літературною українською мовою за виданням: Ольга Кобилянська. Твори: в п’яти томах. – К.: Держвидав художньої літератури, 1963. – Т.5. – С.499-501.