Філософія — це роздумування про те, чого від нас вимагає все відоме

2,909 views

Філософія — це роздумування про те, чого від нас вимагає все відоме — яке ставлення у відповідь воно викликає. Це ідея про те, що є можливим, а не фіксація довершеного факту. Звідси і її гіпотетичність, притаманна будьякому мисленню. Вона дає припис, що потрібно зробити — що потрібно спробувати. Її цінність полягає не у віднайденні рішень (які можна знайти лише в дії), а у визначенні труднощів та пропонуванні методів їхнього подолання. Філософію можна охарактеризувати майже як мислення, яке само себе усвідомило, яке узагальнило своє місце, функцію та значення у досвіді.

Якщо детальніше розглядати це питання, то видно, що зростає вимога щодо “тотального” ставлення, оскільки немає потреби об’єднати дію різних конфліктних інтересів у житті. Там, де інтереси настільки поверхові, шо плавно переходять один в одного, чи там, де вони не досить добре організовані, щоб конфліктувати між собою, потреба у філософії не відчутна. Однак коли науковий інтерес вступає у конфлікт із, скажімо, релігійним інтересом чи економічний із науковим чи естетичним, або ж коли консервативна турбота про впорядкованість перебуває на рівні з прогресивним зацікавленням у свободі, чи коли інституціоналізм стикається із індивідуальністю, з’являється стимул для відкриття ще інших зрозуміліших поглядів, на основі яких ці розходження можна звести в одне і відновити узгодженість чи неперервність досвіду. Часто ці сутички індивід може вирішити для себе сам, поле боротьби цілей обмежене, і людина виробляє власні наближені пристосування. Такі доморослі філософії реальні і часто адекватні. Однак на їхній основі не виникають філософські системи. Вони постають тоді, коли суперечливі заяви про різні ідеали поведінки впливають на суспільство як на єдине ціле, а потреба у пристосуваннях — загальна.

Ці риси пояснюють деякі моменти, що їх часто висувають як заперечення проти таких філософій, якот, наприклад, роль, яку в них відіграють індивідуальні роздуми, та суперечливе розмаїття таких філософій, а також той факт, що філософія, здається, постійно розглядає ті самі питання, лише у різному формулюванні. Без сумніву, всі ці моменти так чи інакше характеризують історичні філософії. Однак вони заперечують не стільки філософію як людську природу і навіть світ, у якому живе людина. Якщо у житті є справжні непевності, то філософії мають ці непевності відображати. Якщо існують різні діягнози щодо причини труднощів і пропонують різні способи їхнього подолання, тобто якщо конфлікт інтересів до певної міри втілено у різних типах людей, то мусять бути й філософії, які відрізняються одна від одної і змагаються між собою. З приводу конкретної події досить свідчень — це все, що потрібно для того, щоб дійти згоди та впевнитися у чомусь. Річ сама собою точна. Однак щодо того, як розумно чинити у складній ситуації, то необхідна дискусія, позаяк річ саму собою ще не визначено. Ніхто й не очікує, що у панівного класу, який живе як мед п’є, буде така сама життєва філософія, як і у тих, хто важко боровся за існування. Якби і майновиті, і бідні мали однакове засадниче ставлення до світу, тут виявилась би якась нещирість чи брак серйозности. Навряд чи суспільство, зосереджене на промислових заняттях, що активно працює в бізнесі та комерції, так само вбачатиме потреби та можливості життя у залученні природної енергії до роботи машин, як і країна із високою естетичною культурою та незначною промисловою діяльністю. соціальна група, історія якої впродож тривалого часу відносно неперервна, зовсім поіншому психологічно прореагує на кризу, ніж група, яка вже ставала свідком шокового стану внаслідок різких провалів. Навіть якби дані були однакові, ці соціальні групи порізному б їх оцінили. Проте різні типи досвіду, що відповідають різним типам життя, також не подають однозначних даних і ведуть до різних схем значущости. Що ж до схожости проблем, то це часто питання зовнішнє, а не принципове. Зумовлене воно давніми дискусіями, які переінтерпретували з огляду на сучасні проблеми. Однак у певних базових аспектах життя повторюються ті самі життєві прогнози, які час від часу зазнають змін, що зумовлені соціальним контекстом, разом зі зростанням наук.

Факт, що філософські проблеми виникають у зв’язку із дуже розповсюдженими та вагомими у соціальній практиці труднощами, не відчутний, позаяк філософи перетворюються на особливий клас, який використовує технічну мову, а не словниковий запас, за допомогою якого описують безпосередні проблеми. Однак якщо система набуває впливу, завжди можна виявити її зв’язок із конфліктом інтересів, який вимагає певної програми соціального пристосування. Саме тоді і виникає тісний зв’язок між філософією та освітою. По суті, освіта стає добрим матеріалом, на основі яксго можна сягнути до людської, напроти вагу технічній, значущости філософських дискусій. Студент філософії “сам собою” завжди ризикує сприймати її як жваве чи напружене вправляння на інтелект — як щось таке, про що говорять філософи і що лише їх і стосується. Однак якщо підійти до філософських питань з погляду своєрідної психологічної схильности, якій вони відповідають, чи з погляду відмінностей в освітній практиці, яку вони творять, коли діяти на їх основі, то з поля зору ніколи не зникнуть життєві ситуації, які вони формують. Якщо теорія не робить жодної різниці у навчальній справі, то вона, мабуть, штучна. Освітні погляди дають нам змогу передбачити філософські проблеми: де вони виникнуть і розвиватимуться, де вони усталяться і де їх прийняття чи відмова від них матимуть практичне значення.

Якщо ми хочемо вважати освіту процесом формування фундаментальних інтелектуальних та емоційних настроїв щодо природи та інших людей, то філософію можна визначити навіть як загальну теорію освіти. Якщо філософія не має залишитися символічною — чи словесною — чи бути сентиментальним потуранням смаків кількох вибраних або просто довільною догмою, то у поведінці повинна виявлятися перевірка минулого досвіду з її допомогою та її програма цінностей. Громадська агітація, пропаганда, законодавчі та адміністративні дії ефективно допомагають зумовлювати зміни налаштованости, на бажаність яких вказує філософія, однак лише настільки, наскільки вони мають навчальну цінність, — тобто доти, доки вони змінюють розумове та моральне ставлення. І в найкращому разі компромісність таких методів забезпечує те, що використовують їх із тими людьми, чиї звички вже значною мірою усталені, тоді як освіта молоді — більше і вільніше поле діяльности. З іншого боку, справа шкільництва має тенденцію перетворюватись на рутинну емпіричну справу, якщо тільки Ті цілі та методи не пожвавлені таким широким і належним дослідженням його місця у сучасному житті, яке повинна забезпечувати філософія.

Позитивна наука завжди практично передбачає цілі, яких суспільство прагне досягти. Якщо ізолюватися від таких цілей, то байдуже, чи її відкриття використовуватимуть для лікування хвороби чи для її поширення; для збільшення засобів підтримування життя чи вироблення військових матеріялів для його викорінення. Якщо суспільство більше цікавиться однією із цих речей порівняно з іншими, то наука засвідчує спосіб досягнення свого інтересу. Отож перед філософією стоїть подвійне завдання: критика теперішніх цілей щодо сучасного стану науки із паралельним визначенням цінностей, які вже застаріли в міру використання нових ресурсів, і цінностей, які залишилися всього лиш бажаними, оскільки не існує засобів їхньої реалізації; і поряд з тим витлумачення результатів спеціалізованої науки з огляду на їхні наслідки для майбутніх соціальних прагнень. Вона не зможе досягнути успіху у цих завданнях, не маючи освітніх еквівалентів, що потрібно, а чого не варто робити. Річ у тім, що філософська теорія не має лампи Алладина для того, щоб вписати у безпосередню дійсність цінності, які вона вибудовує інтелектуальним шляхом. У механічних мистецтвах науки стають методами керування речами, і їхню енергію використовують на визнані цілі. За допомогою навчальних мистецтв філософія може виробити методи використання енергії людей узгоджено із серйозними та глибокодумними концепціями життя. Освіта — це лабораторія, у якій конкретизують і перевіряють філософські розбіжності.

Цікаво, що європейська філософія виникла (серед атенян) під безпосереднім тиском освітніх питань. Рання історія філософії, яку творили греки у Малій Азії та Італії, щодо її тематики — це, можна сказати, розділ історії науки, радше ніж філософії у тому розумінні, в якому це слово бачать сьогодні. Предметом її була природа, а роздуми філософії зосереджувалися навколо того, як творяться речі і як їх змінюють. Пізніше вчителімандрівники, відомі нам як софісти, почали переносити результати та методи філософів, що розглядали природу, на поведінку людини.

Коли софісти, перший орган професійних освітян Европи, навчали молодь питань доброчесносте, політичного мистецтва та управління містом і домашнім господарством, філософія почала розглядати зв’язок індивіда з універсальним, із певним окресленим класом чи якоюсь групою; зв’язок людини і природи, традиції і роздумів, знання та дії. Чи можна навчитися доброчесносте, схваленої вищосте у певній сфері, запитували вони? Що таке навчання? Воно пов’язане зі знанням. Тоді що таке знання? Як його досягнути? За допомогою відчуттів чи учнівства у конкретній формі його реалізації чи розумом, пройшовши попереднє навчання логіки? Позаяк навчитися — означає дійти до знання, то навчання передбачає перехід від незнання до мудросте, від порож

нечі до наповнення, від дефектности до досконалости, від небуття до буття — так би висловилися греки. Як такий перехід можливий? Чи зміна, становлення, розвиток насправді можливі, і, якщо так, то у який спосіб? І якщо відповідь на ці запитання отримано, який стосунок має надання вказівок, знання до добро чесности?

Останнє запитання призвело до порушення проблеми зв’язку розуму та дії, теорії і практики, позаяк доброчесність виразно проявляється в дії. Хіба знання, діяльність розуму, не є найблагороднішою ознакою людини? Та й врештірешт хіба суто інтелектуальна діяльність сама собою не була найвищою з усіх вищо стей, порівняно з якою чесноти сусідського і громадянського життя другорядні? Чи, з іншого боку, було вихвалюване інтелектуальне знання чимось більшим, аніж порожньою та марною заявою, що деморалізувала характер і руйнувала соціальні зв’язки людей? Хіба не було винятково правдивим і моральним життя, здобуте шляхом слухняного звикання до традиційної практики спільноти? І хіба нова освіта не була ворогом доброго громадянства, оскільки вона встановлювала стандарт, ворожий уже зафіксованим традиціям суспільства?

Впродовж двохтрьох поколінь такі питання не пов’язували із їхнім оригінальним практичним впливом на освіту і обговорювали їх відокремлено; тобто як питання філософії — незалежної гілки дослідження. Однак факт, що потік європейської філософської думки виник як теорія навчального процесу, залишається красномовним свідченням тісного зв’язку філософії та освіти. “Філософія освіти” — це не зовнішнє застосування готових ідей до системи практики, у якої радикально відмінне походження і мета, це всього лиш чітке окреслення проблем формування правильних моральних та розумових звичок з огляду на труднощі сучасного соціального життя. Тоді найпроникливіше визначення філософії, яке можна їй дати, це, відповідно, визначення, яке полягає у тому, що філософія — це теорія освіти в її найзагальнішому вимірі.

Отож реконструкція філософії, освіти та соціальних ідей і методів тісно переплетені. Якщо сьогодні існує особлива потреба у реконструкції освіти, якщо вона зумовлює нагальну потребу у переосмисленні базових ідей традиційних філософських систем, то це пов’язане із суттєвими змінами у соціальному житті, які супроводжують науковий прогрес, промислову революцію та розвиток демократії. Такі практичні зміни не можуть відбуватися без освітньої реформації, яка б їм відповідала, і не приводячи людину до запитання про те, які ідеї та ідеали приховано у цих соціальних змінах і якого перегляду вони вимагають щодо ідей та ідеалів, успадкованих від старших і неоднотипних культур. Час від часу у цій книзі, особливо у кількох останніх розділах, ми розглядали лише ці питання, позаяк вони впливають на зв’язок розуму і тіла, теорії і практики, людини і природи, індивідуального і соціального тощо. У наших завершальних розділах ми підсумуємо попередні дискусії, беручи до уваги передусім філософію знання та ще філософію моралі.


Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Партнерські посилання: