Архів теґу: становлення

Г.В.Ф. Гегель. Філософія природи

Г.В.Ф. Гегель. Філософія природи . – Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – М.: М ы сль, 1975. – Т.2.

Тваринний організм будучи живою всезагальністю є поняттям, яке проходить через свої три визначення як умовиводи, з яких кож­не є в собі однією і тією ж тотальністю субстанціональної єднос­ті і разом з тим, у відповідності із визначенням форми, переходом в інші, так що наслідком цього процесу є виникнення тотальності як існуючої. Тільки як це, що відтворює себе, а не як суще живе є і зберігається, воно є лише остільки, оскільки воно саме робить себе тим, що воно є; воно є метою, що передує , яка сама є тільки результатом. Організм слід тому розглядати: 1) як індивідуальну ідею, яка в своєму процесі відношення тільки до самої себе і все­редині самої себе зливається з собою – образ; 2) як ідею, яка від­носиться до свого іншого, до своєї неорганічної природи, кладучи її в самій собі ідеально, – асиміляція; 3) як ідею, що відносить­ся до другого, яке саме є живим індивідуумом, і, таким чином, від­носиться в другому до самої себе – родовим процесом.

Добавлення . Тваринний організм є мікрокосмом, що набув бут­тя для себе, центром природи, в якому вся неорганічна природа об’єдналася і ідеалізувалася; це повинно бути показаним в подаль­шому викладі. Оскільки тваринний організм є процесом суб’єктив­ності, яка у зовнішньому відноситься до самої себе, остільки тут вперше решта природи є наявною як зовнішня, бо тварина зберіга­ється саме в цьому відношенні до зовнішнього. Для рослини, яка виходить назовні, не зберігаючись поістині в цьому відношенні до другої, решта прароди ще не існує як зовнішнє. Життя тварини як її власний продукт, як самоціль є метою і засобом одночасно. Ме­та є ідеальним визначенням, що вже існувала колись; і так як да­лі настає діяльність реалізації, яка повинна узгодитись з наяв­ним визначенням, то не виникає нічого нового. Реалізація є точно так само поверненням до себе. Досягнута мета має той самий зміст, який вже є наявним у діючому; і, таким чином, із усіма своїми діями живе, не рухається далі. Будучи своєю власною метою, орга­нізм є разом з тим власним засобом, бо він (с.467) не є чимось існуючим стійко. Нутрощі тварини, її члени взагалі, увесь час поклада­ються ідеально, спрямовуючись у своїй діяльності одне проти од­ного; і так як кожний член, будучи центром, продукує себе за ра­хунок інших та існує він лише як наслідок процесу. Іншими слова­ми: те, що знімається і проводиться, таким чином, не ступінь засобу, саме є метою, є продуктом. Як те, що розвиває з себе понят­тя, тваринний організм є ідеєю, яка лише розкриває відмінності поняття, і кожний елемент поняття містить у собі інші, будучи сам системою і цілим. Ці тотальності, будучи цілком визначеними про­дукують у своєму переході ціле, яким є у собі кожна система, про­дукують його як одиничне, як суб’єкт.

Перший процес є процесом, що стосується себе, що стає тілес­ним організму, який має друге в самому собі, другий же процес, спрямований проти неорганічної природи, тобто проти свого “у-собі”, як проти другого, є першоділенням живої істоти, її діяль­ним поняттям, третій процес – вищий за два перших, будучи проце­сом між одиничністю і всезагальністю, процесом взаємодії інди­відуума з самім собою ж з родом, з яким він у собі є тотожним. У довершеної тварини, в людському організмі, ці процеси є виявлними найбільш повно і виразно; в цьому вищому організмі є присутнім, таким чином, всезагальний тип, на якому і з якого тільки і може бути пізнане і виведене значення нерозвиненого організму (с.468).


Г.В.Ф. Гегель. Філософія природи. – Энциклопедия философских наук: В 3-х т. – М.

Д. Чижевський. Нариси з історії філософії на Україні

Нариси з історії філософії на Україні. – К.: Орій, 1992. (уривок)



ФІЛОСОФІЯ І НАЦІОНАЛЬНІСТЬ.

1. Нація і людство

Є можливі два ріжні скрайні погляди на те , що таке є національна осібність і яке її значіння. Ці погляди вже дуже давно існують і дуже давно поборюють один одного. Один із цих поглядів можна назвати раціоналістичним , другий – романтичним . З пункту погляду раціонального може здаватись, що перший з них є цілком консеквентний і “само-собою-зрозумілий”. Він базується на цілком логічних аргументах і промовляє до нашого розуму. Тому не дивно, що ми дуже часто зустрічаємо його в історії людської думки, що він повстає знов і знов, скільки б не боролося з ним інше розуміння проблеми нації – “романтичне”.

Раціоналістичний погляд на націю базується на тій основній передпосилці, що в житті лише те має сенс, що можна зрозуміти і обґрунтувати розумом. З пункту погляду раціонального усі люди, безумовно, однакові, рівні між собою. Поскільки люди здійснюють, хочуть здійснювати і мають здійснювати в своєму житті правду, справедливість – соціяльну та етичну красу, постільки вони усі стремлять і мають стреміти до одного, бо дійсна правда це є правда, що для усіх людей, завше та усюди, є й має бути однакова, дійсна справедливість є та справедливість, що є й має бути справедливістю усюди й для усіх, дійсна краса не повинна залежати від місця та часу. Отже те, що є в людськім житті “ об’єктивно” цінним, є усюди й для усіх однакове і те саме, незмінне і нерухоме. – В житті й історії це не є так, – ми маємо ріжні наукові філософічні, релігійні погляди, ми бачимо ріжні побутові звичаї, ріжні моральні приписи, ріжні художні “стилі” та “смаки”. Треба думати, що одні із цих поглядів на правду, на справедливість, на красу є помилкові , інші є правильні . Люди, розуміється, дуже часто помиляються. Історія людства і його сучасність повні такими помилками. І національне життя, національні особливості, національні ріжниці і належать, власне, мовляв, до таких помилок, “ухилів”. Історич­ний розвиток направлений (або ми маємо стреміти до того, щоб він був направлений) до усунення оцих відмін, ріжниць, “ухилів” та помилок. Дійсно визначні особи і з’явища вже і зараз, коли спільність усього людства ще недосягнена, піднімаються над помилками і ріжноманітністю до вселюдського, єдиного і одна­кового для всіх. Раціоналісти (розумні раціоналісти по меншій мірі) не роблять із цього висновку, що треба “не визнавати”, “відкидати” національні особливості Вони приймають факт існу­вання цих особливостей, як “необхідне зло”, що базується на традиції, що не може загинути зараз так само, як не можуть бути усунеш помилки та усе фальшиве і невірне, несправедливе у сучасній науці, в сучасному соціальному устрою, в сучасному художньому “стилі” і т. ін. Але дійсно цінним і важливим є лише “вселюдське”, наднаціональне, надчасове.

Як не здається логічно послідовним оцей погляд на проблему дійсно цінним і важливим є лише “вселюдське”, наднаціональне, над часове. Аленації і які не наводяться в оборону його історичні аргументи, але в ньому самому лежать такі глибокі та основні помилки, що з повним правом ми можемо погодитися з тими представниками “романтичного” погляду на націю, що на ці помилки та однобічність раціоналістичного погляду вказують. – Вже в органічному житті ми зустрічаємо таке багатство ріжних форм та типів, яке показує нам, що навряд чи може існувати життя (не тільки органічне, а й людське – індивідуально-психічне та суспільне), яке б такої ріжноманітности форм та типів у собі не мало. Чи можлива природа, в якій би був лише один тип рослин, або одна порода тварин? Чи мало б сенс людське життя, коли б воно відбувалось серед, може, й ідеальних, але цілком подібних один до одного людей?

Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель. Категорії і закони діалектики.

Уривки з праць. – Антология мировой философии : в 4-х т. – М.: Мысль, 1971 г. – Т. 3. – С. 304-305, 307-315, 317-325, 337.

Категорії і закони діалектики.

Якість, кількість, міра.

Кожна сфера логічної ідеї виявляється певною цілісністю визначень і певним зображенням абсолюта. Таким є також і буття , яке містить в середині себе три ступені: якість, кількість і міру . Якість є в першу чергу тотожна з буттям, визначеність, так що щось перестає бути тим, чим воно є, коли воно втрачає свою якість. Кількість є, навпаки, зовнішня до буття, байдужа до нього визначеність. Так, наприклад, будинок залишається тим, чим він є, чи буде він більший чи менший, і червоне залишається червоним, чи буде воно світлішим чи темнішим. Третя ступінь буття, міра , є єдністю перших двох, якісна кількість. Всі речі мають свою міру, тобто кількісно є визначеними, і для них байдуже, чи будуть вони більш чи менш великими; але разом з тим ця байдужість має також свою межу, при переході через яку при подальшому збільшенні чи зменшенні речі перестають бути тим, чим вони були. Міра слугує відправним пунктом переходу до другої головної сфери ідеї – до сутності.

Наведені тут три форми буття саме тому, що вони є першими, по суті разом з тим є й найбіднішими, тобто найабстрактнішими. Безпосередня чуттєва свідомість, оскільки вона також і мислить, обмежується переважно абстрактними визначеннями якості і кількості. Ця чуттєва свідомість розглядається звичайно як найбільш конкретне і, значить, разом з тим і найбільш багате: вона, однак, такою є лише за матеріалом; щодо думки, що міститься в ній, вона, навпаки, найбідніша і абстрактна.

Продовження

Арістотель. Метафізика. – Кн.I, р.III. (Про сутність (начала) і причину світу).

… більшість перших філософів переважно вважали початком усього одні лише матеріальні начала , а саме те, з чого складаються всі речі, з чого як першого вони виникають і у що як востаннє вони, гинучи, перетворюються; при цьому сутність хоч і залишається, але змінюється у своїх проявах, це вони вважають елементом і початком речей і тому вони вважають, що ніщо не виникає і не зникає, бо таке єство 1 завжди зберігається; подібно до того як і про Сократа ми не говоримо, що він взагалі, коли стає прекрасним чи освіченим , чи що він гине, коли втрачає ці властивості, тому що залишається субстрат – самий Сократ, так само говорять вони, не виникає і не зникає все решта, бо повинно бути певне єство – чи одне чи більше одного, звідки виникає все решта, в той час, як саме це єство зберігається.

Продовження

І. Кант Загальна природнича історія і теорія неба .

Передмова

Я обрав тему, яка за своєю внутрішньою трудністю, а також з точки релігії у змозі від самого початку викликати у багатьох читачів несхвалення та упередження. Відшукати те, що пов’язує одне з одним у систему великі ланки Всесвіту у всій його безконечності;показати, як із початкового стану природи на підставі механічних законів природи утворилися самі небесні тіла і що є джерелом їхніх рухів, – розуміння цього здавалося б далеко випереджає сили людського розуму, з іншого боку, релігія погрожує урочисто виступити із звинуваченням проти тієї зухвалості, коли набувають сміливості приписувати природі, що є сама собою, такі наслідки, в яких справедливо вбачають безпосередню руку Все­вишнього, і побоюються віднайти у нескромності подібних міркувань до­кази на захист боговідступництва. Я чудово бачу всі ці утруднення і все ж не падаю на дусі. Я усвідомлюю всю силу перешкод, що постають переді мною, і все ж не впадаю у відчай. Із слабкою надією, рушив я у не­безпечну подорож і вже бачу обриси нових країв. Ті, хто віднайде у со­бі мужність продовжити це дослідження, вступить у ці краї і відчує задоволення, даш їм своє наймення.

Я зважився на це починання , лише переконавшись, що воно не супере­чить вимогам релігії. Старанність моя подвоїлася, коли я побачив, як із кожним кроком усе більше і більше – розсіювався туман, в мороці якого, здавалося, ховаються чудовиська, і як після їхнього зникнення велич Все­вишнього возсіяла найяскравішим світлом. Усвідомлюючи, що теперішні мої зусилля не заслуговують на оскарження, я добросовісно вкажу на все, що у моєму задумі могло б здатися благомислячому чи ж слабкому розумові негожим, і я готовий надати все це на строгий суд правовірного ареопагу із тією щирістю, яка свідчить про чесний спосіб думок. Послухаймо ж, які докази може навести в даному випадку захисник віри.

Якщо світобудова із усією її стрункістю і красою є лише результатом­
дії матерії , що підпорядкована своїм загальним законам руху, якщо
сліпа механіка сил природи у змозі розвиватися із хаосу до такої величі Продовження

Партнерські посилання: