Ізоляція, яка виявилася згубною для життєвости історії, полягала в її розриві з нинішнім ладом, сучасними суспільними інтересами. Минуле просто як минуле нікого не цікавить. Коли воно минає, і це нас задовольняє, може бути тільки одне ставлення до нього: мерця потрібно хоронити. Однак знання про минуле є ключем до розуміння сучасного. Історія має справу з минулим, однак це минуле є історією сучасного. Розумна наука про відкриття, дослідження, колонізацію Америки, про часи першопроходців, емігрантів — ось що таке сьогодні історична наука про Сполучені Штати, ту країну, де ми живемо. Вивчення її як процесу формування спричинило надмірне ускладнення науки, що важко зрозуміти. Генетичний метод став, напевно, головним науковим досягненням останньої половини XIX сторіччя. В його основі лежить принцип, який полягає в тому, що способом проникнення у складну річ є відстеження процесу формування, тобто спостереження за успішними стадіями розвитку. Однак застосування цього методу в історії іноді здається однобоким, особливо коли згадати банальну істину, що сучасне суспільне життя неможливо відірвати від минулого. Це так само означає, що минулі події неможливо осмислювати поза сьогоденням. Справжньою точкою відліку в історії завжди є сучасна ситуація з її проблемами.
Цей загальний принцип можна застосувати й до іншої позиції. Зокрема біографічний метод рекомендують використовувати як природний спосіб дослідження історичних явищ. Життя великих людей, героїв і провідників, творять конкретні й життєві історичні епізоди, в іншому разі — історія абстрактна й незрозуміла. Ці епізоди конденсуються у живі картинки, бо складні й заплутані події охоплюють так багато місця й часу, що тільки небуденний розум здатний їх розплутати. Безперечно, існує психологічна обґрунтованість цього принципу. Однак ним часто зловживають, коли перебільшують значення кількох осіб і трактують їхні вчинки поза суспільним контекстом. Коли біографію розуміють як перелік людських вчинків, ізольованих від умов, які формують особу і впливають на її діяльність, то це не історія, бо відсутнє вивчення суспільного життя, що охоплює спільне життя індивідів. Ми зібрали тільки вершки, якими приємно посмакувати, таку собі фрагментарну інформацію.
У вступі до вивчення історії багато уваги надають первіснообщинному життю. Стосовно його оцінювання також спостерігаємо свої плюси і мінуси. Удавана “напередзаданість” і складність сучасних умов, їхня очевидна швидкоплинність стає майже непереборною перешкодою до проникнення в їхню суть. Екскурс у первіснообщинний лад може забезпечити істотні елементи для дослідження сучасної ситуації у її надзвичайно спрощених формах. Це як розпорювати одяг, настільки складно пошитий, що годі побачити його елементи, допоки не постануть в уяві окремі частини моделі. Ми не можемо спрощувати сучасну ситуацію за допомогою довільних експериментів, а повернення до первіснообщинного життя надасть нам потрібних результатів, що такі бажані для експерименту. Суспільні взаємини і стани організованої дії редукуються до найнижчих форм. Коли спостерігати за суспільними цілями, вивчення первіснообщинного життя стає просто репетицією.
Первіснообщинна історія наштовхує на думку про історію індустріяльного розвитку. Однією з найголовніших причин проникнення в умови первіснообщинного ладу є бажання вирішити сучасні питання на підставі зіставлення легко зрозумілих явищ, усвідомити з цієї перспективи фундаментальні проблеми із забезпечення засобів до існування, житла, охорони. Розгляд того, як ці питання вирішувано на ранніх щаблях розвитку людства, формує концепцію довгої мандрівки людства, що за допомогою різних винаходів прямує до культури. Не будемо вдаватися в дискусії стосовно економічної інтерпретації історії, щоб зрозуміти, що історія індустріяльного розвитку людства, як ніщо інше, дає змогу проникнути у дві важливі фази суспільного життя. Вона знайомить нас з успішними винаходами теоретичних наук, які забезпечують контроль за природою, а отже, Гарантують безпеку й добробут суспільного життя. Отож історія індустріяльного розвитку виявляє причини суспільного прогресу. Ще одне її завдання — показати нам те, на чому завжди зосереджена увага людини, — діяльність і цінності, пов’язані із забезпеченням життєвих потреб. Економічна історія розглядає різні види діяльности, кар’єру, економічні успіхи звичайних людей. Єдина річ, яку мусить робити людина, — це жити; єдине, що має робити суспільство,— надавати кожній особі можливість безпосередньо долучатися до творення загального добробуту, переконуючи її в тому, що це робиться задля неї.
Економічна історія гуманніша, демократичніша, а тому ліберальніша, ніж політична. Її не цікавлять підйоми й занепади керівництва чи влади, а зростання ефективної свободи через контроль людини за природою, бо власне завдяки простій людині існує влада.
Історія індустріяльного розвитку також пропонує безпосередні підходи до усвідомлення внутрішніх зв’язків людської боротьби, успіхів і невдач, які мають політичний характер. Такі самі підходи й у військової історії, до якої так часто зводиться політична, коли знижується до рівня юнацького розуміння. Для історії індустріяльного розвитку важливо, які шляхи винайшла людина для використання природної енергії відтоді, як почала визискувати силу м’язів іншої людини, поки не відчула свого панування й не почала розпоряджатися природними ресурсами. Коли знехтувати історією праці, умовами використання грунтів, лісів, видобутком корисних копалин, вирощуванням злаків, виробництвом і
торгівлею, історія перетвориться на достоту систематизований романс мітичній гуманності, яка існує задля себе, замість того, щоб існувати на землі.
Мабуть, найчастіше в рамках загальної історії ігнорували історію інтелектуального руху. Ми тільки зараз починаємо усвідомлювати, що насправді найбільшими людьми, які впливали на рух людства, були не політики, генерали чи дипломати, а науковці й винахідники, які вклали в людські руки знаряддя збагачення досвіду, засоби контролю за ним, а також мистці й поети, що оспівали різними мовами у малярстві, глині, на письмі значення людської боротьби, тріюмфів і поразок. Однією з переваг історії індустріяльного розвитку як історії пристосувань природних сил до суспільного вжитку є можливість оцінювати розвиток методів і результатів у сфері знань. Сучасна людина звикла вихвалятися інтелектом і здоровим глуздом, зрештою, у їхній важливості ніхто не сумнівається. Однак учні часто відходять від традиційної історії, уважаючи інтелект або статичною ознакою, незалежною від винаходів і прогресивних методів, або ж виявом індивідуальної кмітливости, таким собі неістотним для історії чинником. Очевидно, що найліпший метод показати дитині справжню роль розуму в людському житті — це навчити історичної науки, яка сприяє розумінню того, наскільки рух людства від дикого стану до прогресу залежав від інтелектуальних відкриттів і винаходів, і наскільки явища, що найчастіше фігурують в історичних текстах, ігнорували інтелектуальний розвиток, перешкоджали йому.
Зважаючи на це, історію можна природно зараховувати до етичних наук. У теперішніх умовах колективного життя відчуваємо більшу потребу в інтелектуальному осмисленні, ніж у чистоті й непогрішності. Саме історія забезпечує таке осмислення. Це інституція, що аналізує огріхи суспільного волокна, аби знати силу його натягу під час ткання. Використання історії для плекання усуспільненого інтелекту і становить її моральне завдання. Історичну науку, звичайно ж, можна використати як своєрідне зібрання життєвих історій, що слугують спеціяльними моральними уроками для піднесення чеснот і засудження вад. Однак тоді не виявлятиметься справжнє етичне застосування історії як спроби створити моральне враження за допомогою більше чи менше автентичного матеріялу. У ліпшому разі, виникне тимчасове емоційне зацікавлення, у гіршому — груба байдужість до моралізування. Та допомога, яку може надати історія в інтелектуальному осмисленні теперішньої суспільної ситуації, полягає в постійному й конструктивному внескові.