І. Кант Загальна природнича історія і теорія неба .

Таким чином, я не буду заперечувати, що теорія Лукреція чи його по­передника Епікура, Левкіппа і Демокріта багато в чому є подібною до мо­єї. Так само як і ці філософи, я вважаю, що початковим станом природи було загальне розсіяння первинної речовини ( В.Л. )всіх небесних тіл, чи, як во­ни їх називають, атомів. Епікур припускав, що існує важкість ( В.Л. ), що зму­шує падати ці перинні частинки матерії; вона, очевидно, небагато відрізня­ється від Ньютонівського притягання ( В.Л. ), яке сприймаю я. Епікур приписував цим частинкам і деяке відхилення від прямолінійного падіння, хоча про причини і наслідки цього відхилення у нього були незугарні уявлення; це відхилення до певного ступеню співпадає з тією зміною прямолінійного па­діння, яке, на нашу думку, викликається відштовхувальною силою частинок (що є джерелом ( причиною (цієї сили? – В.Л. ). Нарешті, вихори, що виникали в зв’язку із невпорядкованим рухом атомів, являли один із головних пунктів в системі Левкіппа і Демокріта, і ці вихори зустрічаються ї в нашому вченні. Така велика близькість до вчення, яке в давнину було справжньою теорією боговідступництва, не вводить, однак, мою систему до кола його заблуджень. Навіть в позбавлених сенсу поглядах, які коли-небудь користу­валися успіхом у людей, завжди можна знайти якусь частинку правди. Оман­лива підстава чи два-три необачних узагальнень непомітний чином заводять людину із шляху істини на манівці. Не дивлячись на відмічену подібність між старою космогонією і пропонованою нині, між ними все ж є суттєва відмінність, яка дозволяє зробити з нашої теорії прямо протилежні висновки.

Названі вище прибічники вчення про механічне походження світобудо­ви виводили будь-який порядок, що в ній спостерігається, із сліпого ви­падку, який так вдало поєднав атоми, що вони утворили одне струнке ціле. Епікур, цілком без ніяковості, стверджував навіть, що атоми, щоб стала можливою їхня зустріч, без будь-якої причини відхиляються від свого прямо­лінійного руху. Всі ці філософи доводили цю незугарність до того, що приписували походження усіх живих істот саме цьому сліпому випадку і поістині виводили розум з нерозуму. Я вважаю, навпаки, що матерія підколена певним необхідним законам. Я бачу, як з її стану цілковитого розкладу і розсіяння цілком природно розвивається якесь прекрасне і струнке ціле. І відбувається це не випадково і не наосліп, а, як ми бачимо, з необхідністю випливає з природних властивостей. Хіба тому не виникає запитання: чому ж матерії повинні були бути притаманними як раз ці закони, що при­зводять до порядку і узгодженості? Чи можливо, щоб множина речей, з яких кожна має свою власну, незалежну від інших природу, самі визначали одне одного саме так, щоб таким чином виникло струнке ціле, а якщо результат саме такий, то чи не слугує це неспростовним доказом того, що у них спільне джерело, яким може бути тільки Вседержительний, вищий розум, що задум мав природу речей для досягнення загальних цілей?

Таким чином, матерія, що є первинною речовиною всіх речей, підкорена відомим законам і, будучи надана їх вільному впливу, з необхідністю повинна давати чудові сполучення. Вона не може ухилитися від цього прагнення до досконалості. Оскільки, таким чином, вона є підкореною певному Мудрому задуму, вона з необхідністю була поставлена в такі сприятливі умови пев­ною панівною над нею першопричиною. Цією причиною повинен бути Бог уже тому, що природа навіть у стані хаосу може діяти тільки правильно і узгоджено ( В.Л .).

Я так високо поціновую щирі переконання тих, хто виявить мені честь своєю увагою до мого нарису, що цілком впевнений в тому, що наведені вище підстави якщо і не остаточно усунуть усі страхи, наче б то можливі небезпечні висновки з моєї системи, то у крайньому разі залишать поза будь-яким сумнівом чистоту моїх намірів.