Легенда про колодязь

Б удучи енергійним, діловим князем-реформатором, Корятович добре розумів, що збудований ним замок міг мати будь-яку кількість гарнізону, безліч гармат і боєзапасу, невичерпні запаси провіанту, але без води навіть товсті мури не допоможуть. Тому він наказує викопати колодязь. Пробити багатометрову товщу вулканічних порід примітивними знаряддями праці кінця XIV ст. було надзвичайно важкою і небезпечною справою: в тяжкій вулканічній породі обвалювались стіни, перешкоджали отруйні гази, гинули люди, працюючи примітивними знаряддями праці. Колодязь виходив нециліндричної форми, де три, а де й вісім метрів у діаметрі. Бувало, що впродовж кількох тижнів не заглиблювались ані на сажень. Люди впадали у відчай і просили князя припинити будівництво. Та Корятович був невблаганним. Він наказав кожного дня доповідати про стан будівництва. Протягом дуже довгого часу звітували однозначно: – Пресвітлий княже, води нема! Копати ставало все важче, глибина колодязя сягала сорок, п’ятдесят, шістдесят, сімдесят п’ять метрів, а доповідали одне й те ж: – Пресвітлий княже, води нема! Чуючи щовечора цю надоїдливу фразу, Федір Корятович і сам мало не впав у відчай, аж доки одного вечора за спиною доповідача не помітив маленьку істоту. Вона, ця істота, була дуже жвавою, не мала ніякої одежі, була вкрита густою чорною щетиною, позаду мала хвіст, а на голові маленькі ріжки. Князь грізно повелів усім залишити його. Підлеглі хутко виконали наказ, проте Корятович залишився не один. Рогатий, стоячи навпроти нього і лукаво посміхаючись, запропонував одразу забезпечити колодязь водою при умові, що князь дасть йому мішок золота. Угода була нерівнозначною, але ось воно – завершення мети всього життєвого шляху Федора Корятовича: замок стає обороноздатним, він зможе захистити не тільки князя, не тільки місто, але й увесь край, діяти й приносити реальну користь: засновані монастирі посилять вплив християнства, будуватимуться дороги, розвиватиметься торгівля, відкриватимуться цехи, розвиватиметься ремесло. І князь рішуче погоджується. Вода появилася одразу. Перші радісні вигуки припинилися раптово, коли пролунала вимога заплатити за воду золотом. І тут тільки Корятович усвідомлює, що грошей у казні немає: будівництво монастирів, замку та його колодязя, численні соціальні, політичні та військові реформи випорожнили її до дна. І князь, звертаючись до посланця підземелля, сказав: – Візьми мою душу, більше платити не маю чим. Я й так своє життя прожив недаремно. – Е, ні, Корятовичу, – заперечив нечистий, ти щойно мені збрехав – пообіцяв золото, а сам його не маєш, отже, ти грішний. А душа грішника все одно буде моєю після смерті. На душу я зачекаю, а гроші мені потрібні вже одразу. Віддавай, і все тут. Князь знову спробував пояснити, що казна порожня, а обіцянка зумовлена палким бажанням увінчати успіхом усі справи князівські, що треба зачекати тиждень-другий, доки воїни в черговий раз зберуть податки… Проте рогатий наполягав: – Віддай мішок золота! Нічого знати не хочу! Довго сперечалися. Минуло запівніч. Аж ось у двір замку вийшов лицар, підлеглий Корятовича. Сховавшись за колоною, у нічній тиші прислухався до суперечки. Довго слухав, минуло далеко за північ, наближався ранок. Добре зрозумівши її зміст, покинув схованку, відкликав господаря і шепнув йому на вухо: – Федоре, мішок золота не обов’язково повинен бути великий. Маленький – теж мішок. І от останні, але вже дійсно останні, дві золоті монети зашивають у маленький мішок, віддають, як плату, нечистому. Той підняв страшенний ґвалт, несамовито закружляв двором, підняв страшенну куряву, розбудив усіх придворних, слуг і челядь. Коли ж усі виглянули з вікон і галерей зусібіч у двір замку, крикнув: – Однаково води пити не будете! Із цими словами скочив у глибину колодязя. З того часу з семидесятишестиметрової глибини чуються далекі, приглушені звуки. Власне, вони й народили цю легенду. Природа таких звуків сьогодні цілком зрозуміла: якщо над замком відбувається переміщення повітряних мас, простіше кажучи, дме вітер, то при відповідному атмосферному тиску і великій різниці температури в глибині колодязя і у дворі, це викликає круговорот повітря не тільки у дворі верхнього замку, але й у колодязі. Таке переміщення повітря називають амфорним рухом, він спричиняє народження звуку. Подібне явище можна викликати, подувши над горловиною порожньої пляшки.