Легенда про Мукачево

Н айбільш визначний пам’ятник середньовічної фортифікації, пам’ятник історії і пам’ятник архітектури Мукачева розташований у дуже вигідному географічному, тактичному і стратегічному положенні: в центрі Європи, на високій неприступній вулканічній андезитобазальтовій скелі, на перехресті торгових, стратегічних і військових тактичних доріг, шо з’єднують дві великі європейські рівнини, розташовані по обидві сторони Карпат – Руську на Сході, Середньодунайську на Заході. Ось чому будівництву цього вкрай вигідного і вкрай важливого військово-стратегічного об’єкта приділяли так багато уваги. Сотні років від покоління в покоління, від престолонаступника до престолонаступника князі, господарі, власники і їхні ставленики-коменданти будували, добудовували, перебудовували, удосконалювали замок так, щоб він постійно був у повній бойовій готовності і відповідав найновішим вимогам стратегічної науки. Будувались товсті кам’яні мури, бастіони, рови, ескарпи, контрескарпи, бійниці, стрільниці, бруствери, капоніри, фаси, горжі, фланки, редути, мости, підземні переходи, потаємні входи і виходи тощо. Паралельно будувалися житлові, господарські, казарменні, підвальні, казематні приміщення. Замок оснащувався артилерією, зброєю різного призначення, сигналізацією, боєкомплектом артилерійського пороху, ядер кам’яних і ядер залізних різного калібру, великою кількістю ручного озброєння, величезним запасом провіанту, що зберігався у чотирьохярусних підвальних приміщеннях, немов у глибокому природному холодильнику. Щоб замок мав свою власну, а не привозну воду, було викопано глибокий семидесятишестиметровий колодязь. Будівництво гігантського оборонного стратегічного комплексу поглинало всі прибутки багатого торгового міста, селяни навколишніх сіл обкладалися непосильними податками, з різних кінців краю сюди доставлялись будівельні матеріали і продукти харчування, працювали найкращі будівельники, селяни, зайняті в будівельних роботах, вилучались із сільськогосподарського виробництва разом з тягловою силою, їхні сім’ї, отже, були позбавлені можливості обробити землю і зібрати урожай, і були приречені терпіти жахливі злидні. Люди на будівництві гинули від голоду, холоду, катувань, нещасних випадків, травм, хвороб і епідемій. Народ створює легенду про те, що муками людськими побудовано не лише замок, а й замкову гору насипали мозолями, потом і кров’ю людською, тому й назвали місто від слова МУКА- МУКАЧЕВО. Ця легенда так заполонила свідомість, громадську думку закарпатців, що навіть освічені люди палко переконані, що і замок і гора рукотворні. Сьогодні, в час суцільної комп’ютеризації, нікого не переконує ні аналіз примітивного стану будівельної середньовічної техніки, ні математичні розрахунки, ба, навіть наочний показ природних андезито-базальтових скель, що явно проглядаються під мурованими бастіонами. "Мій дід мені сказав, що руками насипали гору, то так воно і є!” Воно й добре. Якщо людська свідомість так щиро береже народну легенду, якщо століттями народ передає її із уст в уста, якщо авторитет діда покладено на вершину кута – такий народ має право на майбутнє.