Алкоголь у вигляді вина та пива – найдавніші засоби сп’яніння. В Єгипті й Китаї алкоголь виготовляли й вживали як і святкові й повсякденні напої ще п’ять тисячоліть тому. Алкогольні напої також використовували й повсякденні напої ще п’ять тисячоліть тому. Алкогольні напої також використовували для зняття нервом напруженості, але частіше як п’янкий засіб. Давній єгипетський тост – “Пий до сп’яніння”.
У стародавніх греків був бог вина й похмілля – Діоніс. Передбачалося, що щире розливання вина в свята Діоніса було не останнім засобом для заспокоєння соціальних хвилювань. Діоніса було не останнім засобом для заспокоєння соціальних хвилювань. Гідний уваги грецький звичай змішувати вино з водою. Більшість так званих грецьких ваз, що прикрашають наші музеї, насправді є глеками для змішування він.
Римляни успадкували виноробство від греків. Вони використовували його в ритуалах, які частково збереглися й до наших днів. На свята треба треба було пити разом з усіма або йти геть. Взагалі пияцтво зневажали, п’яним заборонялось галасувати. Жінкам було суворо заборонено вживати алкоголь.
Римляни принесли вино в германські землі, де воно було швидше напоєм багатих, а пиво – напоєм простих людей. Виготовленням вина розпоряджалася господиня дому, а його рецепти, як і рецепти випічки хліба передавалися з покоління в покоління. До привезення картоплі з Північної Америки пиво (юшка з пива) та хліб були основними харчовими продуктами в широких верствах населення. Кожен член сім’ї щодня вживав до трьох літрів пива. У період реформації (16 ст.) Мартін Лютер, розпочавши боротьбу проти ”зеленого змія”, видав накази, що забороняли пити за здоров’я.
У 17 ст. у Німеччині в моду увійшов шнапс (дистильований алкоголь), який доти використовували тільки як ліки. Річне вживання шнапсу в 1750 році становило вісім літрів на особу ( на сьогодні трохи менше ніж три літри на рік). Шнапс став напоєм так званої індустріальної революції. Його пили стоячи за здоров’я, на парі, на брудершафт, скріпляючи соціальну єдність. Пиво й шнапс у великій кількості вивозили нам ринки, його продавали в трактирах, барах, ресторанах, закладах розваг.
З появою міцних напоїв не лише змінилися ритуали пиття, але й загострилися фізичні й психічні наслідки вживання алкоголю. Алкогольне сп’яніння змінилося алкогольним одурманенням. Виплата частини зарплати горілкою (так звана “трюк-система”) стала звичною справою.
Колись існував міф про те, що східні слов’яни пили від здавен й навчили цього Європу. Це, звісно, не так. Історично Русь була однією з найбільш “тверезих” держав. У давнину тут вживали медовуху й брагу, на Півночі варили пиво. Гарна медовуха має 10 – 11 градусів і містить дуже багато поживних речовин.
Горілка (“хлібне вино”, як її називали на Русі) з’явилась у південних давньоруських містах лише в кінці 14 ст., звідти поступово до кінця 16 ст. розповсюдилася в північно-східні райони. Існує дві версії того, як горілка потрапила на Русь. За однією версією її завезли генуезькі купці, за іншою – німецькі.
Першим з московських царів, хто вжив низку послідовних заходів з монополізації винної торгівлі, був Іван Грозний. Він жорстоко карав тих, хто таємно займався винокурінням і підпільно продавав горілку. Водночас у царевих кабаках, перший з яких було відкрито в Москві, пияцтво схвалювалося. З 1555 року кабаки почали розповсюджуватися по всій Росії. Протягом усього 187 ст. простий люд ніс цареві численні поклони з проханням обмежити виноторгівлю, оскільки багато хто “п’є і жахливо бродяжить”.
У 1652 році цар Олексій Михайлович видав низку обмежень, яким заборонив торгівлю горілкою в неділю, середу й п’ятницю, а також у різдвяний і петровський піст. Влітку було дозволено торгувати з третьої години дня й закінчувати “за годину до вечора”, а взимку – “в оддачу годин денних”.
Законодавство держави відзначалося ліберальним ставленням до пияцтва, то в Росії до п’яниць, в основному вживали морально-виховні заходи й карали грошовими штрафами на користь постраждалих й казни.
За часів Петра 1 було видано закони, згідно з якими сп’яніння не тільки не пом’якшувало провину, а навпаки, ускладнювало її: “П’янство нікого не вибачає, оскільки він у п’янстві непристойну річ учинив”. Виданий за Катерини 2 “Статут благочиння” наказував карати за п’янство ув’язненням у холодну на добу. В статуті 1845 року про покарання, що накладав мировий суддя, вказувалось, що “хто злий у п’янстві чи більше часу за рік буває п’яний, ніж тверезий, того карати різками”.
У 1895 році царське правління ввело в Росії державну монополію на торгівлю спиртними напоями. Продаж горілки давав державній скарбниці третину всіх прибутків.
Широке розповсюдження п’янства спричинило народ до стихійного руху за тверезість. Перше товариство тверезості офіційно було зареєстровано в 1854 році. До 1900 року в Росії діяло майже 200 міських, церковно-приходських і фабрично-заводських товариств тверезості. До 1912 року вже було 1800 подібних товариств, які об’єднували десь 500 тис. осіб.
Щоб запобігти масовим безпорядкам, спричинених стихійним протестом народу проти початку імперіалістичної війни, царське правління в 1914 році видало закон, який забороняв продаж спиртних напоїв. Вживання спиртних напоїв у 1913 році становило 4,7л абсолютного алкоголю на душу населення. Як і в інших країнах, де вводили “сухий закон” (державну заборону), в Росії протягом перших двох років відзначено зниження п’янства, скоротилася кількість хворих на алкоголізм, знизилась смертність. Проте дуже швидко налагодилося самогоноваріння й контрабанда самогоноваріння й контрабандне ввезення спиртних напоїв, а також вживання різних сурогатів, і п’янство набрало попереднього розмаху.
Після Великої Жовтневої революції, до 1925 року діяв “сухий закон”. У році було дозволено продаж виноградного вина, в наступному році – пива, потім – наливок, а в серпні 1925 року декларовано продаж сорокаградусної горілки.
Завантаження ...