Нещодавно дав інтерв’ю для “Демократичної України”. Пропоную його вашій увазі:
УКРАЇНА МАЄ ТАЛАНТ
На подібні запитання зазвичай даємо ствердну відповідь, адже, як виявляється, відповідальних за цю роботу вистачає. Це і Національний центр «Мала академія наук України», й Інститут обдарованої дитини Національної академії педагогічних наук України, а також профільні департаменти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (додаймо ще кілька громадських і доброчинних організацій).
Кожна інституція взяла на себе важливу місію — допомогти обдарованій молоді максимально виявити свої здібності. Здавалося б, продемонструвати свої таланти можна не лише на модних шоу, а й на учнівських/студентських олімпіадах та конкурсах і навіть на міжнародних змаганнях.
Проте чи достатньо цих заходів, щоб талановита молодь заявила про себе і знайшла своє гідне місце у сучасних українських реаліях? Наскільки ефективні олімпіади та яка користь від методичних вказівок, якщо вони не знаходять широкого застосування у навчальних закладах? Як уникнути формалізму у роботі з обдарованою молоддю?
Надія для обдарованої молоді
На ці та інші питання ми намагалися знайти відповіді разом із головою правління Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Союз обдарованої молоді» (СОМ), кандидатом філософських наук Сергієм Терепищим. І відразу виникає запитання: як організація допомагає своїм талановитим підопічним розкрити свій талант?
«Союз обдарованої молоді» — громадська організація, яку створено у 2005 році, а до того тривала організаційна робота. Спочатку планували назвати організацію «Союзом освітянської молоді», але згодом спинилися на нинішній назві. Переймаючись організаційними питаннями, ми тоді не уявляли, який величезний пласт проблем порушуємо. Час підтвердив потрібність нашої організації, яка виконує громадську функцію. По-перше, захищаємо права обдарованої молоді, по-друге, даруємо їй надію, що їхній талант знадобиться в Україні.
Союз, зрештою, виник завдяки однодумцям, яких не влаштовувала ситуація, що склалася навколо обдарованої молоді. Відчуваючи декларативність і подекуди профанацію роботи з обдарованою молоддю, ми вирішили, що ніхто не допоможе нам, крім нас самих».
На запитання, як відбувається пошук обдарованої молоді, Сергій Олександрович відповідає, що відстежують переможців різних олімпіад, МАН, учасників міжнародних конкурсів. Зрештою, талановита молодь і сама виходить на організацію, часто за порадою своїх учителів (сайт som.org.ua). Якщо молода людина бажає стати членом СОМ, вона повинна мати практичні здобутки. Молодий науковець — публікації, письменник чи поет-початківець відповідно творчий доробок.
Сергій Терепищий наголошує, що свої творчі доробки потрібно демонструвати, адже лише практика є критерієм істини. Україна таки справді має талант і нашій державі є чим похвалитися. «Розрізняють такі види обдарованості, як інтелектуальну (академічну), мистецьки обдаровану молодь (яка співає, професійно займається танцями, пише вірші); спортивну, громадсько-активну молодь (лідери місцевого самоврядування, громадські активісти, волонтери)»,— пояснює С. Терепищий.
За логікою, саме ця молодь має скласти «золотий фонд» України. Обдарована молодь готова віддавати свій талант рідній державі, але чому тоді ця «пропозиція» не знаходить свого адресата?
Куди зникають таланти?
Ми говоримо із Сергієм Терепищим, що в державі має бути запит на обдаровану молодь. Якщо є свій «золотий фонд», то чому на вищих державних щаблях влади не видно його представників? А уся «чиновницька рать» формується аж ніяк не за критеріями обдарованості, таланту та вагомих здобутків.
«Нині Україна є одним із донорів розвинутих держав світу висококласними талановитими спеціалістами, вченими, митцями, спортсменами. Якщо цього не зупинити, Україна перетвориться на духовну та інтелектуальну пустелю, в якій нашим дітям буде страшно жити,— розмірковує пан Сергій.— Це ніби всі знають, розуміють, але нічого не змінюється. Відомо, що будь-які позитивні зрушення в українському суспільстві та окремих його сферах неможливі без інновацій, прогресивних реформ і нововведень. Найкращу програму (стратегію, доктрину, концепцію) мають втілювати небайдужі високопрофесійні люди».
Далі, за логікою, все прогнозовано. Активними обдарованими професіоналами цікавляться міжнародні корпорації, звідси і відплив молоді, який спостерігаємо протягом останніх десятиліть. За офіційними даними, щороку з-за кордону не повертається 10% наших громадян, які там навчаються. Щороку Україна втрачає щонайменше дві тисячі конкурентоспроможних молодих талановитих людей. Вони опанували іноземну мову, змогли здолати усі перепони, аби знайти застосування своїм знанням на чужині.
Чи заклопотані в Україні втраченими талантами, тож і можливостями? Запитання риторичне. На жаль, жодних конкретних дій, спрямованих на захист українського «золотого фонду», на державному рівні не спостерігається. «Союз обдарованої молоді» стривожений ситуацією і застерігає від трагічних наслідків такого ставлення держави. У подібній ситуації зростає роль громадського сектора, але відомо, що в Україні цей вплив мінімальний. Тим часом, переконані члени СОМ, саме співпраця з громадським сектором — ключ до популяризації проблеми, залучення додаткових ресурсів, зміни громадської думки про проблеми обдарованості.
Зазначимо, що «Союзом обдарованої молоді» напрацьовано ґрунтовний матеріал із проблем обдарованості. Суспільство, яке дбає про підтримку такої молоді, має високий потенціал і добру перспективу. Створювати належні умови для розвитку обдарованості у навчальних закладах потрібно для того, щоб «підтягнути» звичайних дітей. Відомо, що за сильними учнями завжди тягнуться слабші, й такі приклади позитивні.
Абетка обдарованості
Якими мають бути ці умови? Звичайно, лише талановитий, залюблений у свою справу учитель здатний виплекати таланти. Отже, вчителі, які працюють з обдарованими дітьми, мають бути чутливими й доброзичливими, мати високий рівень інтелектуального розвитку, а ще… почуття гумору (лише повчаннями і нотаціями високих результатів не досягнути).
Звісно, при навчанні таких дітей мають переважати інтерактивні методи і дослідження. Для обдарованих дітей важливий високий ступінь свободи у виборі видів занять (причому не лише у школі, а й поза нею). Хоча обдаровані діти різні, існують загальні особливості особистості, які характеризують більшість дітей і підлітків з підвищеними можливостями.
Найважливішою характеристикою особистості дітей із проявами обдарованості є особлива система цінностей (система особистісних пріоритетів), найважливіше місце в якій посідає діяльність, що відповідає змісту обдарованості. Інтереси та схильність, які становлять зміст їхніх здібностей, займають не тільки час, а й душу такої дитини. Слід планувати заняття таких дітей так, щоб у них залишалося достатньо часу для вільних занять улюбленою справою.
У багатьох обдарованих дітей спостерігається позавікова уразливість і пов’язана з нею підвищена емоційність, чутливість, яка виявляється в найрізноманітніших формах. Підвищена емоційність може виявлятися як у схильності до бурхливих яскравих афектів, так і виявлятися у надмірній сором’язливості та під час спілкування.
Особливою в обдарованих дітей є самооцінка, тобто уявлення дитини про свої сили й можливості. Такі діти беруть на себе відповідальність за результати своєї діяльності. Часто така дитина вважає, що саме в ній криється причина її перемог і невдач. Ця риса обдарованої дитини, з одного боку, допомагає їй справлятися з певним періодом неуспіху і є найважливішим чинником розвитку її неабияких здібностей. Проте, з іншого боку, дитина, яка висуває до себе найвищі вимоги, може картати себе за будь-яку провину.
Надто підвищені вимоги призводять до сумних наслідків. Тому це справді той випадок, про який говорять: «Обережно! Обдарованість!» Психологи застерігають, що найскладніше виявити дітей з творчими проявами, тому що цей варіант обдарованості найскладніше побачити. Якщо інтелектуальну обдарованість вчителю виявити простіше (найперше диференціювавши її від неуспішності), то із творчою обдарованістю складніше.
Часто вчителі за творчі здібності приймають самостійність учня у виконанні завдань (коли дитина самостійно знайшла матеріал, проаналізувала його і написала реферат). Утім, навіть глибина і обґрунтованість його інтелектуального аналізу — не показник творчої обдарованості. Це інша матерія, крихка і нестандартна, яка часто не сприймається загалом, оскільки не вкладається у шаблони. Більше того, учень за подібну «самодіяльність» може сприйматися як зарозумілий хвалько, котрий хизується своєю «нестандартністю». Учитель ще й обурюється: мовляв, пояснив завдання, навіщо вигадувати щось зайве?
Однією з основних особистісних характеристик дітей та підлітків із підвищеними творчими можливостями є автономність, труднощі, а іноді неможливість діяти в групі, думати й робити так, як більшість. Люди, творчо обдаровані у будь-яких галузях, часто йдуть «проти течії», майже не орієнтуючись на спільну думку, сформовану думку, усталені правила. Годі говорити про те, що у колективі ці «мужні одинаки» почуваються ізгоями, адже переважна більшість працівників аж ніяк не бажає перебувати у творчому пошуку.
Комфорт, затишок, які маскуються за вивіскою «стабільність», демонструють небажання розвиватися, рухатися вперед. Треба подивитися правді у вічі: лінощі керують вчинками і життям багатьох, не здатних щось змінювати у своєму житті. Якщо до такого «сонного царства» потрапляє людина зі своїм творчим неспокоєм, наслідки будуть катастрофічними. Адже, крім неможливості творчої реалізації, бракуватиме найголовнішого — взаєморозуміння і підтримки.
Чужий серед своїх?
Тут виникає ще один аспект, що стосується адаптації обдарованої дитини у шкільному колективі. Перед батьками часто постає питання, який навчальний заклад обрати для своїх дітей. Ставлення однолітків до обдарованих дітей залежить від характеру їхньої обдарованості та проявів…нестандартності.
Звісно, якщо дитина має підвищені фізичні можливості — це одна ситуація. А коли йдеться про так звану виняткову обдарованість? У багатьох випадках вона супроводжується незвичайною поведінкою і дивацтвом, що викликає в їх однолітків здивування чи глузування. Тоді такій дитині у колективі не позаздриш. Часто саме такі діти потрапляють до груп ризиків, закінчуючи своє життя трагічно.
Учителі теж неоднозначно сприймають обдарованих дітей. Єдина група дітей, котра може розраховувати на прихильність вчителів — це діти з підвищеними навчальними здібностями. У всіх інших випадках, як свідчить практика, все залежить від особистості самого вчителя. Часто ми чуємо про те, що лише творчий вчитель здатний бачити у вихованцях особистості й виховувати талановитих людей. Але скільки таких «нестандартних» учителів? Теж одиниці, й вони так само опиняються у ролі «мужніх одинаків», які йдуть проти течії.
Середня школа, розрахована на середньостатистичних учителів і учнів, «виштовхує» усіляких «нестандартних індивідуумів». Тоді розпочинаються пошуки альтернативних навчальних закладів, виникає образа на весь світ…І то добре, якщо виходом із кризової ситуації буде так звана внутрішня еміграція, а не радикальніші рішення.
Особливо важко доводиться обдарованим дітям, у яких яскраво виражений творчий потенціал. Деякі особливості їхньої особистості викликають у вчителів обурення та уявлення про них як про індивідуалістів та вискочок. Як бачимо, обдарованість потребує уважного вивчення і розуміння. Зрозуміти особливості обдарованої дитини — означає зробити крок назустріч.
Ми говоримо із Сергієм Терепищим про те, як від декларацій перейти до конкретних справ, аби допомогти обдарованій молодій людині розкрити свій потенціал у рідній державі. Безперечно, найперша умова — якісна освіта (гранти для навчання за кордоном, стажування), доступ до інформації (передплачені іноземні журнали, інформаційні технології), допомога держави у вирішенні соціальних проблем (житло, перше робоче місце). Говоримо про це щороку, але серйозних зрушень немає. Як кажуть, віз і нині там.
Шкода, що з кожним роком втрачаємо все більше можливостей, а обдарована молодь, так і не дочекавшись свого шансу, назавжди полишає Україну. Шкода ще й тому, що талановиті українці працюють на інші держави світу, залишаючи рідну державу на маргінесі розвитку.
Зрештою, себе теж треба вміти прорекламувати, а власні інтереси захистити. Взяти хоча б досягнення України у педагогічній галузі. Нам справді є чим пишатися, адже не кожна держава має талановите гроно таких педагогів, як Ушинський, Сухомлинський, Русова, Ващенко. І то наша біда, що так несміливо заявляємо про себе, чекаючи на кращі часи. А невблаганний час працює проти національних інтересів, перетворюючи Україну на сіру непривабливу територію. І все-таки жевріє промінчик надії, що не перетвориться Україна на інтелектуальну пустелю.
Сергій Терепищий розповідає про свого доброго знайомого, який, здобувши чудову освіту за кордоном, повернувся в Україну. Закінчивши Львівський університет імені І. Франка, Ярослав Кіт захистив дисертацію у Вільному університеті (Мюнхен). Здавалося, перед талановитим ученим буде відкритий весь світ і найперше Україна. Утім, у рідному університеті науковцю у роботі… відмовили, бо диплом потрібно ноострифікувати (це — красномовний факт справжньої, а не удаваної турботи про таланти). Наші дипломи не визнають в ЄС, а ми — їх. Проте вченого запросили на роботу до Польщі, де він викладав курс антропології у Люблінському університеті.
Однак, здолавши труднощі, завдяки власній наполегливості Ярослав опинився в Україні, у рідному Львові. Висновок очевидний: має діяти програма повернення талановитої молоді, як у багатьох країнах світу. А поки Батьківщина лишатиметься для українців мачухою, жодних зрушень не буде. Тож і нині питання «Чи потрібні Україні талановиті люди?» — риторичне.
Наталія ОСИПЧУК
Джерело: http://www.dua.com.ua/2013/005/19.shtml
Завантаження ...