Висновки

Найважливіша проблема моральної освіти у школі стосується зв’язку знання та поведінки. Адже якщо навчання, що вписується у звичний перебіг занять, не впливає на характер, то марно сприймати моральну ціль як узгоджувальну та кульмінаційну мету освіти. Коли не існує тісного органічного зв’язку між методами та матеріалами знання і морального зростання, доводиться звертатися до конкретних уроків та способів навчання: знання не інтегровані у звичне заохочення подій та життєвий світогляд, тоді як етика стає моралістичною — просто схемою для вироблення окремих чеснот.

Дві теорії, що їх в основному асоціюють із відмежуванням навчання від діяльности, а відтак і від етики, — це ті теорії, які від’єднали внутрішню схильність і мотив — свідомий особистий чинник — від вчинків як суто природних і зовнішніх; це теорії, які розрізняють дії на основі інтересу і дії з принципу. Обидва ці розмежування долаються в освітній схемі, де навчання супроводжує постійну діяльність чи професії, у якої є соціальна мета і яка використовує матеріяли типових соціальних ситуацій. Адже за таких умов школа сама стає формою соціального життя, мініятюрною спільнотою, яка тісно взаємодіє з іншими формами досвіду, асоц іац ії з такими вона виробл яє , поза шкільними стінами. В ся освіта, я ка розвиває здатність брати ефективну участь у соціальному житті — моральна. Вона формує характер, який не лише перетворює соціальні вчинки на соціально необхідні, а й виявляє зацікавленість у тій постійній переадаптації, я ка є суттєвим елементом зростанн я . Інтерес до навчання на основі всіх життєвих зв’язків — оце потужний моральний інтерес.