Тоді пограбування стає спільним бажанням цієї ж нації. Чисельність розбійників збільшується. Коли цей дух пограбування широко розповсюджується, він часто призводить до насильницьких дій.
Уявімо, що завдяки повільності судочинства і легкості, з якою людина, не володіюча власністю, може переходити з одного місця на інше, винуватці майже завжди тікають від покарання і злочини зростають. Тоді, щоб попередити їх, треба буде мати можливість арештовувати громадянина за першою підозрою. Але арешт є вже продиктоване сваволею покарання. Розповсюдившись з часом на самих власників, воно замінює свободу на рабство. Який є засіб проти цієї хвороби держави? Чи можливо повернути її до м’яких законів? Єдиний відомий мені засіб – це збільшити чисельність власників і, відповідно, провести новий поділ землі. Але провести це перерозпреділення завжди важко. Ось яким чином нерівномірний розподіл національного багатства: надзвичайне збільшення чисельності позбавлених власності осіб одночасно вносять в державу пороки і приводить її до жорстоких законів. Нарешті, вони сприяють розвиткові зародків деспотизму, що доводиться вважати новим результатом тієї ж самої причини (с.317).
К.А. Гельвецій . Про л юдину . – Соч.: 2-х т. – М.: Мысль, 1974. – Т.2 .
…Народ , хоча він і носить одне і те ж ім’я, складається з багатьох різних народів, інтереси яких є більш-менш суперечливими. Очевидно, що наслідком відсутності єдності національних інтересів і дійсної одностайності в постановах різних станів їх представники, сприяючи за чергою тому чи іншому класові громадян і сіючи між ними розбрат, можуть стати небезпечними для них усіх; озброюючи одну частину нації проти другої, вони, таким чином, уникають будь-якого контролю.
Безкарність змушує ставитись до них з більшою повагою і надає їм більше сміливості. Вони під кінець починають розуміти, що за умов анархії національних інтересів вони можуть з кожним днем ставати чим далі тим більше незалежними, набувати більшої влади і багатств, маючи великі багатства, вони можуть купувати тих, хто не маючи власності, продається кожному, хто бажає їх купити, а кожний новий ступінь влади повинен давати їм нові засоби для узурпування ще більшої влади.
Коли представники, натхненні цими надіями, добились шляхом такої нечесної, але спритної політики (с.319) влади, що дорівнює владі всієї нації, виникла різниця інтересів між правлячою частиною і частиною керованою. До тих пір поки остання складається з заможних, мужніх, освічених власників, здібних розхитати, а можливо, і цілком знищити авторитет представників, справа нації ще не порушена, вона може навіть процвітати. Але чи може зберегтися протягом тривалого часу така рівновага влади між цими двома станами громадян? Чи не варто остерігатися, що, оскільки багатства непомітно зосередяться в руках все меншої чисельності осіб, чисельність власників (єдиної опори суспільної свободи) почне зменшуватися щодня? Що зростаюча активність духу узурпаторів і дух обережності і пасивної оборони у населення, що представляється, не схилить в решті-решт важелі на користь перших? Якою може бути іншою причина деспотизму, якою до цих пір доходили всі різні форми правління?
Хіба не зрозуміло, що у великій і населеній країні відмінність інтересів між керованими завжди дасть правителям засоби захопити владу, до якої людину завжди змушує прагнути природня любов до влади?
Всі імперії рухнули, і падіння їх потрібно датувати з того часу, коли народи, що розрослися, почали керувати за посередництвом своїх представників, коли ці представники, використавши відмінність інтересів між особами, що їх представляють, змогли стати незалежними від них.