К.А. Гельвецій. Про людину

70 views

В такому разі, що мають на увазі?

Відповідь : Наприклад, право поклонятися богові так, як, на мою думку, буде для нього найбільш приємно. Той, хто позбав­ляв мене цього права, чинить насильство над тим, що є моєю власністю, й яким би не був його чин, йому належиться покарання.

Питання. Чи є випадки, коди государ може опертися встановленню нової релігії?

Відповідь : Так, коли їй притаманна нетерпимість.

Питання . Хто надав йому такого права?

Відповідь . Суспільна безпека. Він знає, що ця релігія, зробившись панівною, почне переслідувати громадян. Государ, чиїм обов’язком є (с.5І9) турбота про благо своїх підданих, повинен опи­ратися розповсюдженню такої релігії.

Питання . Але чому треба бачити в справедливості за­родок усіх чеснот?

Відповідь : З того моменту, як люди, бажаючи забезпе­чити своє благо, об’єднались у суспільство, справедливість полягає в тому, щоб кожний своєю смиренністю, своєю гуманністю і своїми чес­нотами сприяв по мірі своїх сил щастю цього суспільства.

Питання . Уявімо, що закони якогось народу є продикто­ваними справедливістю. За допомогою яких засобів можна змусити дот­римуватись їх і запалити в душі любов до батьківщини?

Відповідь . Ці засоби не що інші як покарання за злочини і винагороди за чесноти.

Питання: Якими мають бути нагороди за доброчинність?

Відповідь. Звання, почесті, громадська повага і всі ті задоволення, які пов’язані з цією повагою.

Питання . Якими є покарання за злочини?

Відповідь : Іноді смерть, частіше ганьба, ця супутниця презир­ства.

Питання . Хіба презирство є покаранням?

Відповідь : Так, в будь-якому випадку у вільних і добре керова­них країнах. В подібних країнах покарання громадським презирством – жорстоке покарання, і його бояться. Його достатньо, щоб змусити си­льних світу виконувати свій обов’язок. Страх перед презирством ро­бить їх справедливими, діяльними, працелюбними.

Питання . Безперечно, справедливість повинна керувати держава­ми, вона повинна царювати тут за посередництвом законів. Але чи всі закони є однаковими за природою?

Відповідь : Ні, існують, так би мовити, незмінні закони, без яких суспільство не може існувати чи в будь-якому разі існувати, насолоджуючись щастям. Такими є основні закони приватної власності.

Питання . Чи дозволено коли-небудь порушувати їх?

Відповідь : Ні, за винятком тих рідкісних випадків, коли мова йде про спасіння батьківщини.

Питання . Що дає тоді право порушити їх?

Відповідь : Загальний інтерес, що визнає тільки один непорушний закон: Спасіння народу – вищий закон (с. 520).


К.А. Гельвецій . Про людину. Соч.: 2-х т. – М.: Мысль, 1974. – Т.2. С. 564-565 .

… Кажуть, що у деяких народів було спільним майно. Дехто дуже хвалить цю спільність людей. Щасливими, кажуть вони, є тільки ті народи, які не мають власності. Як приклад, вони наводять скіфів, татар, спартанців. Щодо скіфів і татар, то у них завжди була власність на скот: в цій власності все їх багатство. Щодо спартан­ців, то відомо, що вони мали рабів, що кожна сім’я володіла однією з тих 39000 ділянок землі, які і складали територію Лакедемона, чи Лаконії. Таким чином, у спартанців була власність.

Якими б доброчесними не були спартанці, але історія доводить нам що, подібно до інших людей, вони полюбляли жнивувати там, де не сіяли, і що тому вони зобов’язували ілотів обробляти їх ділян­ки. Ці ілоти були спартанської республіки. Вони доводили грунт до доброго стану.


Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Партнерські посилання: