В такому разі, що мають на увазі?
Відповідь : Наприклад, право поклонятися богові так, як, на мою думку, буде для нього найбільш приємно. Той, хто позбавляв мене цього права, чинить насильство над тим, що є моєю власністю, й яким би не був його чин, йому належиться покарання.
Питання. Чи є випадки, коди государ може опертися встановленню нової релігії?
Відповідь : Так, коли їй притаманна нетерпимість.
Питання . Хто надав йому такого права?
Відповідь . Суспільна безпека. Він знає, що ця релігія, зробившись панівною, почне переслідувати громадян. Государ, чиїм обов’язком є (с.5І9) турбота про благо своїх підданих, повинен опиратися розповсюдженню такої релігії.
Питання . Але чому треба бачити в справедливості зародок усіх чеснот?
Відповідь : З того моменту, як люди, бажаючи забезпечити своє благо, об’єднались у суспільство, справедливість полягає в тому, щоб кожний своєю смиренністю, своєю гуманністю і своїми чеснотами сприяв по мірі своїх сил щастю цього суспільства.
Питання . Уявімо, що закони якогось народу є продиктованими справедливістю. За допомогою яких засобів можна змусити дотримуватись їх і запалити в душі любов до батьківщини?
Відповідь . Ці засоби не що інші як покарання за злочини і винагороди за чесноти.
Питання: Якими мають бути нагороди за доброчинність?
Відповідь. Звання, почесті, громадська повага і всі ті задоволення, які пов’язані з цією повагою.
Питання . Якими є покарання за злочини?
Відповідь : Іноді смерть, частіше ганьба, ця супутниця презирства.
Питання . Хіба презирство є покаранням?
Відповідь : Так, в будь-якому випадку у вільних і добре керованих країнах. В подібних країнах покарання громадським презирством – жорстоке покарання, і його бояться. Його достатньо, щоб змусити сильних світу виконувати свій обов’язок. Страх перед презирством робить їх справедливими, діяльними, працелюбними.
Питання . Безперечно, справедливість повинна керувати державами, вона повинна царювати тут за посередництвом законів. Але чи всі закони є однаковими за природою?
Відповідь : Ні, існують, так би мовити, незмінні закони, без яких суспільство не може існувати чи в будь-якому разі існувати, насолоджуючись щастям. Такими є основні закони приватної власності.
Питання . Чи дозволено коли-небудь порушувати їх?
Відповідь : Ні, за винятком тих рідкісних випадків, коли мова йде про спасіння батьківщини.
Питання . Що дає тоді право порушити їх?
Відповідь : Загальний інтерес, що визнає тільки один непорушний закон: Спасіння народу – вищий закон (с. 520).
К.А. Гельвецій . Про людину. – Соч.: 2-х т. – М.: Мысль, 1974. – Т.2. – С. 564-565 .
… Кажуть, що у деяких народів було спільним майно. Дехто дуже хвалить цю спільність людей. Щасливими, кажуть вони, є тільки ті народи, які не мають власності. Як приклад, вони наводять скіфів, татар, спартанців. Щодо скіфів і татар, то у них завжди була власність на скот: в цій власності все їх багатство. Щодо спартанців, то відомо, що вони мали рабів, що кожна сім’я володіла однією з тих 39000 ділянок землі, які і складали територію Лакедемона, чи Лаконії. Таким чином, у спартанців була власність.
Якими б доброчесними не були спартанці, але історія доводить нам що, подібно до інших людей, вони полюбляли жнивувати там, де не сіяли, і що тому вони зобов’язували ілотів обробляти їх ділянки. Ці ілоти були спартанської республіки. Вони доводили грунт до доброго стану.