Легенда про Софію Баторі

К нягиня Софія Баторі, що князювала після смерті свого чоловіка Дьордя II Ракоці, до кінця життя, 1660 – 1681, пила людську кров і купалася в крові молодих дівчат. Коротенька, маловідома легенда. Її розповідають, як правило, угорські гіди громадянам Угорщини. Проаналізуємо і її. Щоб вийти заміж за представника роду Ракоці Дьордя II, Баторі мусила принести не лише великий посаг багаточисленних і обширних маєтностей у різних регіонах Верхньої Угорщини, але й, відмовившись від католицизму, фанатичним прихильником якого вона була, прийняти реформатську кальвіністську віру, віру свого чоловіка. Так Ракоці Дьордь II приєднав до своєї обширної латифундії містечко Батор (звідси прізвище княгині), замок Шоймо і інші маєтки. Заздрісна і капризна княгиня Софія, будучи свідком неабияких успіхів свого чоловіка у політичному, дипломатичному, економічному, військовому і господарському житті, затаїла в серці злобу і ненависть. Якщо врахувати таку закономірність, що всі дружини всіх Ракоці були багатодітними і народжували по троє – шестеро дітей, а Софія народила лише одного сина, можна зробити висновок, що людські почуття їй не були відомі. Це підтверджено і подальшим розвитком історичних подій. Коли 22 травня 1660 р. в бою під Сасфенешом загинув її чоловік Дьордь II Ракоці і Софія стала спадкоємною володаркою Трансільванії, вона знову перейшла у католицтво, і, перекресливши всі завоювання і досягнення свого чоловіка, стала ярою прихильницею узурпаторської експансіоністської політики австрійського імператорського трону, прогабсбурзьки налаштована жорстоко придушувала будь-який прояв вільнодумства і свободи, православну і реформаторську віри. Час князювання Софії Баторі позначений народними селянськими повстаннями, які жорстоко придушувались. Свою невістку Ілону Зріні вона не просто зневажала, а палко ненавиділа, і продовжувала узурпацію трону Трансільванії навіть після того, коли її син Ференц І Ракоці, чоловік Ілони Зріні, відійшов від політичного життя і помер в замку Маковіца. Більше того: вона заповіла все рухоме і нерухоме майно ордену монахів єзуїтів, позбавивши т. ч. спадкоємного права і влади своїх трьох внуків лише на тій підставі, що вони були дітьми її невістки Ілони Зріні. Лише виняткові здібності останньої і її блискавичне реагування врятували становище: її вірнопіддані викрали документи раніш, ніж вони набули юридичної сили. Отже, Софія Баторі й справді була кровопивцею, але у переносному, фігуральному розумінні, а народ, узагальнивши ці факти, гіперболізував їх і наділив жорстоку княгиню властивостями фізичної кровопивці.