Джерело: Людина в цивілізації XXI століття:проблема свободи / В. Г. Табачковський, М. О. Булатов, Т.В.Лютий , Г.І.Шалашенко, Є.І.Андрос, А.М. Дондюк, Г.П.Ковадло, Н.В.Хамітов, О.А.Ярош, В.П.Загороднюк. – К.: Наукова думка, 2005. – 273 с. Режим доступу: http://filosof.com.ua/Tabac.zip
Отже, сама логіка “предмету”, що засвідчує певну “рукотворність”, а отже і принципову можливість і навіть неминучість розв’язання проблеми дійсності свободи, підказує нам наступний загальний напрям дослідження. Оскільки в самих сутнісних підвалинах людського буття проглядаються тенденції як до протистояння, так і до єдності свободи та причинності, то й сама ідеологія неемпіричного характеру свободи виглядає однобокою і такою, що в однобокості своїй спотворює реальний стан людини у світі. Це означає, що свобода як така цілком здатна освоїти не лише царину буття, сферу сутності, але й сферу існування. Безперечно, свободу надто важко виміряти, вона затято уникає градуалізації, зовнішнього обрахунку та вимірювання, створення стандартів та критеріїв будь-якого типу (практика доводить, що цей процес, який завжди супроводжується суперечками, небезпечний, а його результати – завжди “недоконаного виду”), проте це не тільки можливо, а й неминуче через ту ж таки приреченість людини на свободу. Більше того, як ми вже зазначали, свобода, яка не здійснюється в реальному світі емпіричного буття людини, не є дійсною свободою, а отже, не має реальних підстав претендувати на статус і свободи як такої.
Практичний бік справи також засвідчує, що проблема існування свободи і донині є надзвичайно гострою, і саме по собі розуміння тієї обставини, що не можна відірвати існування від сутності, тобто що з’ясування того, чим саме є певне суще, вже дотичним чином стверджує і визначає й існування цього сущого, не здатне замінити дослідження певних форм та, бодай пунктирно означених, реальних конфігурацій свободи, котрі б перетворювали це поняття на “значуще для дійсності”. Здолати уявлення про свободу як цілком “неемпіричне поняття”, запроваджене ще Кантом, як показують і дослідницька практика, і повсякденне життя (не треба довго блукати світом, щоб почути розпачливе: “немає у світі ніякої свободи!”), не так вже й просто, насамперед через специфіку самого “предмету”. Свобода, справді, лише, з одного боку, є даною людині, проте даною “не фактично”, таким чином, що це людина, як з’ясовується, “ дана свободі ” , адже тоді коли людина вільна, вона не має свободу в своєму розпорядженні , свобода може бути, і буває, “більшою” за людину , а загалом існує серйозна спокуса поставити знак тотожності між ними (Сартр), що перетворює спробу прямого, безпосереднього дослідження “значущого для дійсності” поняття свободи на майже безперспективну.
Щоправда, можна спробувати окреслити кілька “непрямих доведень”, або кілька шляхів, чи типів, “децентрованої”, “розсіяної” аргументації на користь існування свободи. Одним із найбільш поширених підходів до цього питання є різнобічна критика детермінізму та відповідні спроби “доведення свободи від зворотного”, котрі тою чи іншою мірою базуються на такій критиці.
Завантаження ...