Легенда про качку в колодязі

Роз повідають, що хтось пустив у восьмидесяти-шестиметровий замковий колодязь качку і цю качку згодом бачили у р. Латориці. Коротенька легенда. Її знають всі. Практично на кожній екскурсії доводиться відповідати на таке запитання: "А правда, що в колодязь пустили качку і вона підземним ходом випливла в Латорицю? " Характерно, що формулювання запитання типове, і в самому запитанні передано повний зміст легенди. Можна б відповісти коротким запереченням: "Ні, неправда." Але досвід показує, що така відповідь вмить виростає глухою стіною між екскурсоводом і допитливою юрбою туристів. Тому, подумки відклавши всі термінові справи, екскурсовод-науковець терпеливо пояснює наступне. Існування підземних ходів і виходів у замках взагалі, і в Мукачівському конкретно, завжди трималось в глибокій таємниці, про них не повідомлялось в хроніках і писемних джерелах, про них навіть сучасники придворні говорили пошепки і лишень припущеннями, точні відомості про підземні коридори, якщо вони і існували насправді, були у дуже обмеженої кількості придворної еліти. Тому відсутність фактичних документальних джерел породжує домисли і перебільшення, що базуються на припущенні: "Повинні бути!”(підземні ходи). І качка, невідомо ким, коли і з якої причини вкинута в колодязь, подолавши 76 м вертикального польоту (падіння), жодного разу не ударившись об скелястий ствол колодязя, живцем сідає на воду, і, чудово орієнтуючись в темноті, долає 600-метрову відстань підземним каналом і випливає у Латориці. Донестями правдиво. Підземні ходи Мукачівського замку ще чекають на своїх дослідників. А тепер поміркуємо. Рівень води в колодязі справді змінювався. Коли внаслідок довгочасних дощів чи швидкого танення снігів у Карпатах рівень води у Латориці підвищувався, відповідно підвищувався рівень води і у колодязях, в т.ч. і в замковому, бо водоносним шаром грунту в нього поступала вода з повноводної річки за законом сполучених посудин. Звідси і розбіжність у даних відносно глибини замкового колодязя. Є історичні документи, де зазначено, що глибина замкового колодязя 76 м, за іншими 75 м (і таких найбільше), але є й такі, які переконують дослідника, що вже на 70-метровій позначці є вода. Сьогодні глибина колодязя зменшилась до помітки 40,5 мі води там, звичайно, немає, Та справа не у воді. Повернімось до підземних ходів. На глибині 25 м у колодязі полум’я запаленої свічки сильно мерехтить і від досить потужного руху повітря навіть гасне. Річ у тім, що у північно-західному і східному напрямках (не зовсім діаметрально протилежно) із одного отвору повітря інтенсивно через ствол колодязя поступає в інший. Невідомо наскільки глибокі ці отвори, невідомо куди вони ведуть, наразі невідомо чи хтось в них колись побував. Така розвідка потребує складного спелеологічного обладнання. Як знати, можливо це і є початок підземних ходів. За 15 м від колодязя, прямо посеред двору верхнього замку лежить розбита і заново складена докупи шліфована мармурова прямокутна плита. В центрі, цебто на перетині діагоналей, видно отвір, а від нього радіально у всі сторони виходить 8 променів, утворюючи 8 кутів по 45 градусів кожний. Що це? Компас? Сторони світу? Сонячний годинник? А можливо це і є утаємничена схема підземних ходів? Чому ще в 19 73 р. ця, тоді ще цілісінька, плита лежала замурованою в бруківку під гратчастими воротами середнього замку з лівого боку довгою стороною витягнута з заходу на схід? Можливо з цього слід починати розгадку підземних ходів? Якщо качка випливла в Латориці, то таким підземним каналом неодмінно скористалися б і в’язні для втечі з тюрми, але жодного випадку втечі за часів тюремних порядків у замку (1782-1896) не зареєстровано.