Ретроспектива
Якось, намагаючись підштовхнути Богдана Сильвестровича до розмови про його дитинство, нагадав йому історію, яку розповів колись Олександр Довженко: «Вийщов хлопчик у сад і, спинившись недалечко вулика, почав щось робити. Раптом у розстібані штанці влітає бджола. Ой! І дає жало — рятуйте! В одну мить життя хлопця повертається на дев’яносто градусів. І їй, як же він не закричав та не забігав, та не затупав ногами! Ото був страх, ото був біль!»
Перший спогад
Ступка посміявся, проте його дитячий спогад не був таким веселим і пустотливим… Найперще він пам’ятає себе трирічним, коли радянські війська визволяли від німців його рідний Куликів піді Львовом: — Містечко бомбардували, і ми — я, батько, дядько Павло, матері десь не було вдома — вискочили зі своєї хати за кілька хвилин перед тим, як у неї влучило. Ми доповни до сусіднього двору і сховалися в якійсь невисокій господарській прибудові з солом ‘яною стріхою, і я бачив як горить наша хата… Все пам ‘ятаю, наче це сталося сьогодні: лежимо ми принишклі, коли раптом стріху нащої схованки прориває німецький чобіт і стає… батькові на спину! Я ж у цей страшний момент щепочу йому, ледь ворушачи губами: «Тату, тихо, тату, тихо…» Той жах тривав якусь секунду. Німець, очевидно, не встиг зрозуміти, що стояв на живому тілі, бо інакще полоснув би нас автоматною чергою. Не встиг, бо був убитий, тіло вивалилося назовні, чобіт зник… Такий найперший спогад залишився в пам’яті Ступки, який народився через два з чимось місяці після початку війни — 27 серпня 1941 року. Пані Марія подарувала життя синові в той час, коли на полі битви воно мато що коштувало. Принаймні в той день, який закарбувався в пам’яті, доля двічі відвела від матого Богдана, здавалося б. неминучу смерть від радянської бомби чи німецької кулі. Щоб жив довго і на радість людям… — Після того, як наша хата була розбомблена, батьки найняли житло в центрі містечка. Наш двір був відгороджений парканом від подвір ‘я НКВС, на яке звозили і складали трупи полеглих під час облав і воєнних сутичок. Через щілини в паркані я бачив волосся, руки, вуха, носи мертвих і переймався невимовним жахом. Якщо ввечері мама посилала мене до хлівця біля паркану, скажімо, за рещетом для борошна, то я стрілою мчав ті кілька метрів, занімілий від страху… Ще добре пам ‘ятаю, як у післявоєнні роки діти розшукували міни, снаряди, гранати й розбирали їх. Я невідступно ходив за старшими хлопцями, яким було дванадцять—чотирнадцять років, але вони відсилаїш мене «за горбочок», коли починали розкручувати смертоносні знахідки. Я й дотепер бачу, як ті хлопці підривалися на моїх очах… Якось я запитав у Богдана Сильвестровича: — В яких кольорах запам’яталося тобі дитинство? — Переважно в темних — це ж війна й перші повоєнні роки. 1 ще я тоді запитав: — Яку частину твоєї пам’яті займають дитячі спогади?
— Невелику, але для мене дуже важливу й дорогу… Він сказав це з таким надривом, що я вирішив не турбувати його більще. Проте пізніще склав цілий питальник про дитинство Ступки, і він на нього відповів. Шкільні роки — Як добре знаєш своє генеалогічне дерево? — Познайомився з ним лище на початку 90-х років. Знаю своїх предків до третього коліна. Як писав Іван Драч: Наша генеалогія — вся в чорноземі. Гречка передавала її гороху і просу. Пщениця передавала її житу й вівсу. Тембр твоєї дьогтьової генеалогії Ти чуєш в зелених органах дубів і лип. — Хто відвів тебе в перший клас? — Тато. — Хто ходив на батьківські збори й на виклики незадоволених тобою вчителів? — Мама. — Пам’ятаєш, щ о снідав, коли ходив у перший клас? — Х лі б з маслом, горнятко кави з цикорію з молоком. — Пам’ятний день твого дитинства? — Грав Діда Мороза, маючи дев ‘ять років, відтягував велику бороду, яка була на резинці, й казав: «Не бійтеся мене — це я, Богдан, а не Дід Мороз». — Коли вперще запалив цигарку? — У другому класі, коли лежав хворий, закурив беник (недопалок) із дідової самокрутки. — Які цукерки радувати в дитинстві? — Так звані подущечки. — Які іграшки звеселяли душу? — Саморобки з пластиліну, що відтворювали персонажів оперних спектаклів. — Пам’ятаєш першу книгу, яку тобі подарували? — «Кобзар» щевченка. — У хлоп’ячій компанії верховодив чи був битий? — Дуже хотів верховодити. Навіть верховодив, але часто був битий. — Чи було в тебе якесь прізвисько в компанії хлопців ? — Бодик, Ступарик. — Любима гра в дитинстві? — Кічки. Ручний м ‘яч. Баскетбол. — Чого боїшся з дитинства: темряви, води, висоти, гусака, собаки чи щ е чого? — Темряви, води, висоти, гусака, собаки. — Які предмети в школі любив, а які ні? — Любив літературу. Українську й російську. Найстрашніший предмет — креслення. — Пам’ятаєш ім’я любимого вчителя? — Ірина Михайлівна Чорнобай. Вчителька української літератури, класний керівник. — Які гарні звички надбав щ е в дитинстві? — Співчуття, жалість. — Теорема, яку запам’ятав на шильній лаві? — Теорема Піфагора: у прямокутному трикутнику квадрат гіпотенузи дорівнює сумі квадратів катетів. Правда, зараз я вже мало розумію, про що йдеться… — Хімічна формула, яка в’їлася до пам’яті? — С2Н5ОН — формула спирту, H 2 S O 4 — сірчана кислота. — Арифметичне правило, яке запам’яталося назавжди? — Від перестановки доданків чи співмножників сума чи добуток не міняються… Справа в тому, що це й життєве правило. — Який шкільний вірш залишився в пам’яті? — Всіх панів до о дної ями. Буржуїв за буржуями Будем, будем бить… — Що запам’яталося з випускного вечора в школі? — Можливість слухати джаз, який тоді заборонявся.
— Спектакль і кінофільм, які вразили в дитинстві чи в юності? — Фільм-спектакль «Украдене щастя» Івана Франка з Амвросієм Бучмою; англійський фільм «Шлях у вище товариство» з Сімоною Сіньоре. — Хто з артистів особливо запам’ятався тобі у шкільні роки? — Амвросій Бучма. — Ким ти збирався стати в дитинстві? — Лікарем. Артистом — потім! — Коли вперще відчув у собі бажання стати саме артистом? — У дев ‘ять—десять років. Коли, як я вже казав, зображав у третьому класі Діда Мороза. Було це в середній школі № 37у Львові.
Завантаження ...