Я пам’ятаю, як одного разу увечері, гуляючи разом з Тобою і матір’ю на Йозефплац, поблизу від нинішнього земельного банку, я почав глупувато, чванячись, з погордою, пишаючись, холоднокровно (це було не щиро) і затинаючись, як майже завжди за розмовою з Тобою, холодно (це було не щиро), говорити про “цікаві речі”, звинувачуючи вас в тому, що ви мене не поінформували, що про це довелося потурбуватися шкільним товаришам, що мені загрожувала велика небезпека (тут я за своїм звичаєм безсоромно брехав, щоб здаватися хоробрим, бо через свою несміливість не мав жодної уяви про “велику небезпеку”), але наостанок дав зрозуміти, що тепер я, на щастя, все знаю, не потребую більше поради і все вже в порядку. Я почав цю розмову головним чином тому, що мені давало задоволення хоча б поговорити про це, потім і через допитливість і, врешті-решт, ще і для того, щоб якось за щось помститися вам. Ти у відповідності із своєю натурою поставився до цього дуже просто, сказав лише, що можеш порадити, як, не наражаючись на небезпеку, займатися цією справою. Можливо, я хотів витягнути з Тебе саме таку відповідь, саме її і прагнула хтивість дитини, перекормленої м’ясом і різними смачними речами, фізично бездіяльної, вічно зайнятої самим собою, але моя зовнішня сором’язливість була так діткнута – чи я вважав, що вона повинна бути діткнутою, – що всупереч власній волі я не міг більше говорити з Тобою про це й із зухвалою зарозумілістю припинив розмову.
Твою тодішню відповідь оцінити нелегко, з одного боку, в ній є щось вбивчо відверте, в якійсь мірі первісне, з другого ж боку – в тому, що стосується самої суті уроку, – вона дуже по-сучасному безтурботна. Не пам’ятаю, скільки років мені тоді було, в кожному разі не дуже більше шістнадцяти. Для такого юнака це була дуже дивна відповідь, і дистанція між нами виявилася і в тому, що, по суті, це був перший прямий життєвий урок, який я отримав від Тебе. Однак істинне розуміння його, яке тоді ще не цілком було для мене з’ясоване і по-справжньому якого дійшов лише набагато пізніше, полягало в такому: те, що Ти порадив мені, було адже, за Твоїм і тим більше за моїм тодішнім розумінням, найбруднішим, що тільки могло бути. Твоя турбота про те, щоб я не приніс додому фізичного бруду, була чимось другорядним. Ти охороняв лише себе, свій дім. Головне ж – Ти сам залишався поза своєю порадою, чоловіком, чистою людиною, яка стоїть вище за такі речі; тоді все це, очевидно, ще більше посилилось для мене тим, що і шлюб здавався мені безсоромністю, і я не міг перенести на батьків те, що взагалі чув про шлюб. Тим самим Ти ставав ще чистішим, ще піднесенішим. Думка, що одруження Ти міг прислухатися до подібної поради, здавалася мені цілковито недопустимою. Таким чином, на Тобі не було майже жодного сліду земного бруду. І Ти декількома відвертими словами зіштовхнув мене у бруд, ніби таким є моє призначення. Якби світ складався тільки з Тебе і мене – а таке уявлення мені було дуже близьким, – тоді чистота світу закінчилась б у Тобі, а з мене, за Твоєю порадою, почався б бруд. Само по собі не зрозуміло, чому Ти призначив мене на таке, лише давня провина і глибока зневага з Твого боку могли бути поясненням. Цим самим я знову був діткнутий до глибини свого єства, і діткнутий дуже жорстоко.
Тут, можливо, найвиразніше виявилася наша взаємна невинність.. дає Б. відверту, що відповідає його поглядам, не дуже гарну, але в місті тепер цілком прийнятну, можливо, таку, що попереджує захворювання пораду. Порада ця в моральному плані для Б не дуже доброчинна, але з плином часу він адже зуміє позбутися від нанесеної шкоди, до того ж він не є зобов’язаний, скористатися порадою, та й в самій пораді немає нічого такого, через що все його майбутнє впало б. І все ж щось подібне відбувається, але відбувається саме тому, що А. – це Ти, а Б. – це я.
Завантаження ...