Ця обопільна невинність мені особливо зрозуміла ще і тому, що подібне зіткнення знову відбулося між нами за цілковито інших обставин років двадцять пізніше, – зіткнення жахливе, але само по собі менш шкідливе, бо що вже мені, тридцяти шестирічному, могло ще завдати шкоди. Я маю на увазі невелике з’ясування стосунків, що відбулося між нами одного з тих неспокійних днів після моєї заяви про мій останній намір одружитися. Ти сказав мені приблизно так: “Вона, напевне, одягла якусь модну кофтину, як це вміють празькі єврейки, і ти, звичайно, відразу ж вирішив з нею одружитися. І одружитися якомога швидше, через тиждень, завтра, сьогодні. Я тебе не розумію, ти ж доросла людина, ти живеш в місті і не знаєш іншого порятунку, крім негайного одруження, з першою зустрічною. Хіба немає інших можливостей? Якщо ти лякаєшся, я сам піду туди з тобою”. Ти говорив докладніше і ясніше, але подробиць я не пригадую, здається, у мене поплив туман перед очима, мене навіть більше цікавило те, як поводила себе мати, яка, хоча і цілковито була з Тобою згідна, взяла все ж щось зі столу і вийшла з кімнати.
Навряд чи Ти коли-небудь глибше принижував мене словами, і ніколи так виразно Ти не показував мені свого презирства. Коли Ти двадцять років тому назад говорив зі мною подібним маніром, в цьому можна було, приставши до Твоєї точки зору, побачити навіть певну повагу до міського підлітка, що швидко дозрів, якого, на Твою думку, вже можна без будь-яких застережень прямо ввести у життя. Сьогодні подібне ставлення лише збільшує презирство, бо юнак, який тоді набирав розгону, на тому і застряг, і він здається Тобі тепер не більш збагачений досвідом, а лише на двадцять років більш жалюгідним. Моє рішення, що пов’язане з певною дівчиною, для Тебе нічого не значить. Мою рішучість Ти завжди (несвідомо) низько цінував і тепер (несвідомо) вважаєш, ніби знаєш, чого вона варта. Ти нічого не знав про спроби врятуватися, до яких я вдавався у інших напрямах, тому не можеш нічого знати про хід думок, що привів мене до цієї спроби одружитися. Тобі доводиться розгадувати його, і Ти розгадуєш – у відповідності із своєю загальною думкою про мене – у найогидніший, найбрутальніший, найбезглуздіший спосіб. І без найменших сумнівів таким самим маніром говориш мені це. Ганьба, яку Ти тим самим наводиш на мене, для Тебе є нічим у порівнянні з ганьбою, яку я, за Твоєю думкою, наведу на Твоє ім’я своїм одруженням.
З приводу моїх намірів одружитися Тобі є що заперечити мені, що Ти і зробив: Ти, бачте, не можеш тепер поважати моє рішення, оскільки я двічі ліквідував заручини з Ф. і двічі знову заручався, надаремно возив Тебе і матір до Берліна на заручини і т.п. Все це правда. Але як дійшло до цього?
Основний задум обидвох спроб одружитися був цілком правильний: створити домашнє вогнище, стати самостійним. Задум, симпатичний і для Тебе, але в дійсності він скидався на дитячу гру, коли один тримає руку другого і навіть міцно стискає її, а сам кричить: “Йди, та йди ж, чому не йдеш?” В нашому випадку це ускладнювалось тим, що Ти з давніх пір чесно говорив своє “йди ж”, що з тих же давніх пір, сам того не знаючи, Ти стримував, вірніше, затискав мене вже самою своєю натурою. Обидві дівчини були вибрані – правда, випадково – виключно вдало. Ще одне свідчення Твого цілковитого нерозуміння: як можеш Ти думати, що я – несміливий, нерішучий, недовірливий – миттєво відважуся на одруження, зачарований, скажімо, кофтиною, кожний з шлюбів був би, швидше, шлюбом з розрахунку, якщо розуміти під цим, що всі мої думки вдень і вночі – першого разу декілька років, другого декілька місяців – були зайняті цими планами.
Жодна з дівчат не розчарувала мене – розчарував обох тільки я. Зараз, я ставлюся до них так само, як і тоді, коли хотів одружитися з ними.
І за другої спроби одружитися я не знехтував досвідом першої, не, був легковажний, як може здаватися.
Завантаження ...