І. Кант Загальна природнича історія і теорія неба .

Передмова

Я обрав тему, яка за своєю внутрішньою трудністю, а також з точки релігії у змозі від самого початку викликати у багатьох читачів несхвалення та упередження. Відшукати те, що пов’язує одне з одним у систему великі ланки Всесвіту у всій його безконечності;показати, як із початкового стану природи на підставі механічних законів природи утворилися самі небесні тіла і що є джерелом їхніх рухів, – розуміння цього здавалося б далеко випереджає сили людського розуму, з іншого боку, релігія погрожує урочисто виступити із звинуваченням проти тієї зухвалості, коли набувають сміливості приписувати природі, що є сама собою, такі наслідки, в яких справедливо вбачають безпосередню руку Все­вишнього, і побоюються віднайти у нескромності подібних міркувань до­кази на захист боговідступництва. Я чудово бачу всі ці утруднення і все ж не падаю на дусі. Я усвідомлюю всю силу перешкод, що постають переді мною, і все ж не впадаю у відчай. Із слабкою надією, рушив я у не­безпечну подорож і вже бачу обриси нових країв. Ті, хто віднайде у со­бі мужність продовжити це дослідження, вступить у ці краї і відчує задоволення, даш їм своє наймення.

Я зважився на це починання , лише переконавшись, що воно не супере­чить вимогам релігії. Старанність моя подвоїлася, коли я побачив, як із кожним кроком усе більше і більше – розсіювався туман, в мороці якого, здавалося, ховаються чудовиська, і як після їхнього зникнення велич Все­вишнього возсіяла найяскравішим світлом. Усвідомлюючи, що теперішні мої зусилля не заслуговують на оскарження, я добросовісно вкажу на все, що у моєму задумі могло б здатися благомислячому чи ж слабкому розумові негожим, і я готовий надати все це на строгий суд правовірного ареопагу із тією щирістю, яка свідчить про чесний спосіб думок. Послухаймо ж, які докази може навести в даному випадку захисник віри.

Якщо світобудова із усією її стрункістю і красою є лише результатом­

дії матерії , що підпорядкована своїм загальним законам руху, якщо

сліпа механіка сил природи у змозі розвиватися із хаосу до такої величі

і сама собою досягає такої досконалості, то доказ буття Бога, що три­мається

на спогляданні краси світобудови, втрачає на будь-якій силі, природа виявляється сама собою, Божественне управління не потрібне, Епікур знову воскресає у вік христи янства, і нечестива філософія зневажає віру, що освітлює її яскравим світлом, щоб вона могла світити.

Я настільки переконаний у непомильності божественних істин , що якби визнав цей закид не безпідставним, то вважав би все, що їм суперечить, цілком спростованим ними і тому сам відкинув би його. Але саме та погодженість, яку я знаходжу між моєю системою і релігією, підносить мою впевненість перед лицем усіляких труднощів до ступеню незалякуваного спокою.

Я визнаю всю цінність тих доказів, які надають краса і довершеність світобудови, на підтвердження буття наймудрішого творця. Якщо не противитися вперто всілякому переконанню, не можна не підкоритися силі таких неспростовних доказів. Але я стверджую, що захисники релігії не вміють як слід користатися цими доказами і тим затягують до безмежності спір з натуралістами, без потреби розкриваючи перед ними слабкі свої сторони. Звичайно підмічають у природі і підкреслюють узгодженість, красу, мету і цілковиту відповідність засобів із цією метою. Але, підносячи при­роду з цього боку її в той же час намагаються принизити з іншого. Внутрішня стрункість, кажуть, є їй чужою, і, якби вона була полишеною лише на свої загальні законі, вона не явила б нічого, окрім хаосу. Узгодженість вній свідчить про сторонню руку, яка зуміла втиснути в мудрий план позбавлену будь-якої правильності матерію.